Адріан Кащенко: Великий Луг Запорозький

На південь та схід від острова Сулими, між Дніпром та Кінською, розляглася чимала площа Великого Лугу. Річка Кінська, обминувши піски Кам’яного Затону та Білозерський лиман, підходить до села Знам’янки і, пробігши попід горами Мамай-Сурки, повертає на захід, а за 20 верст після виходу до Дніпра, біля урочища Карай-Дубина, знову зливається з Дніпром. Весь закут, який лишився між Дніпром та Кінською, 20 верст завдовжки та до 8 впоперек, незважаючи на близьке сусідство колись татарських міст, що були в Кам’яному Затоні та за Білозерським лиманом, із давніх-давен належали запорожцям, як і решта Великого Лугу. Північна частина сього кутка майже цілком знівечена: ліси вирубані, там лише очерет і шелюг; і недалеко той час, коли плавні на річках Мельничисі та Лебедисі перетворяться на такі ж піскуваті кучугури, які розляглися на місці Кам’яного Затону.

Середня частина сієї площі, до річок Суриці й Чайки, збереглася трохи краще. Вона ще вкрита лісом та озерами: там багато заток од річки Кінської. Тут кілька озер із назвою — Закутнє, озеро Піскувате, Глибоке, Хрящувате. Лозовате, Кваша, Бідне тощо. Пробратися впоперек плавні, поміж тими озерами, просто неможливо — вся площа геть заросла очеретом та лозою.

У цей озерний край із Дніпра тече річка Лебедиха і, відрізавши острів десь версти на три завдовжки та дві завширшки, знову впадає в Дніпро. Цей острів, названий на карті — триверстці Степакове, за часів Запорожжя мав ймення від річки Лебедихи. З історії він знаний тим, що року 1679-го велике турецьке й татарське військо, загрожуючи Січі, наблизилося аж до річки Базавлука; тоді славний кошовий запорозький Іван Сірко, виступивши зі своїм товариством назустріч ворогам і не маючи надії здолати турків, перевіз на сей острів із Чортомлика січову канцелярію з усіма козацькими скарбами та церквою. А коли турки, побачивши на сім боці Базавлука хоробре Запорозьке Військо, не наважалися на нього напасти, то Кіш Запорозький знову полишив Лебедиху та й вернувся до Чортомлицької Січі.

Крайній, між річкою Лебедихою та Кінською закуток плавні весь порізаний озерами, протоками й затоками. Між озерами одне має назву Лебедеве. Мабуть, ця місцина була найбільш укохана лебедями. Тут безліч островів, які з давнини вславилися своїми пасовиськами. Серед них найвидатніші: Хмельницький та Кінський, за які запорожці часто змагалися з татарами.

Про них Я. П. Новицький записав цікаве оповідання:

«Як гетьманував над козаками Хмельницький, то вище урочища Карай-Дубини, з правого берега Кінської, була і його плавня. Біля Карай-Дубини був перевіз, були й броди козацькі, де з турецького берега переганяли коней цілими табунами. У Хмельницькій плавні паслась, кажуть, така сила коней, що ніхто їм щоту не знав. Сюди їх гнали з Туреччини. Як під добру ласку, то козаки не брали за се грошей із татар і ногайців, бо й самі пасли коней на їх суміжній землі.

У Таврії, біля урочища Мамай-Сурки, жив турецький (татарський) хан Мамай. Дуже лютий був собака, і таке ж кляте було і його військо. Спуску не давав ні запорожцям, ні чумакам: де пійма, там їм і амінь. А в Січі був кошовий Сірко. Давай Мамай загравати з Сірком… Раз піймав запорожця, зняв з голови волосся із шкурою й пустив: «Іди, — каже, — до свого Сірка та скажи, що я йому хвоста увірву». Кошовий Сірко, як почув се, так і скипів… Сів на коня та як свиснув, як свиснув! Збіглися запорожці. «Ану-те, — каже, — хлопці, сідлайте коней та махнем до Мамая в гості». Посідали козаки на коней і подалися. Мамай зібрав військо й вискочив навстріч. Сірко до нього: «Ну, — каже, — попробуєм, хто кому хвоста увірве!» — і давай кошматить… Побили Мамая, побили його військо, забрали добро — і були такі…»

Нижче Лебедихи, в урочищі Карай-Дубини, Дніпро підступає до самісіньких гір лівого берега й знову вбирає в себе Кінську. Краєвид на село й гори Карай-Дубини найкращий, здається, на Базавлузі, а напроти села Карай-Дубини на правому березі Дніпра, в урочищі Петрівщина, йому додає краси, хоча й молодий, але рясний ліс.

Через дві версти Кінська знову випручалась з обіймів Дніпра, але ненадовго, бо, відмежувавши з лівої руки острів Погряничний, вона вже вливається в Дніпро. Нижче сього острова, під горою лівого берега, притулилося село Ушвалка, а нижче нього, теж над Дніпром — Бабине. Звідсіля Дніпро повертає на захід і кількома колінами наближається до південного краю лиману Великі Води, поєднавшись на дві версти нижче з устям Базавлугу.