Качура Дем'янович - Іван Богун

— Стій, лайдак! Стій, харциз! — Пани летіли бік у бік, навзаводи з вітром, перетинаючи дорогу Богунові.

— Забирай ліворуч, молодці! Ліворуч! — крикнув Богун, остерігаючи своїх козаків від ополонок.

І в тій хвилі пани побачили, як спіткнувся під ним кінь. Крик близької перемоги вихопився разом з грудей всіх трьох панів.

— Ага, попався, бестія! — першим доскочив до Богуна і ударив держаком корогви пан Рогальський.

Богун вирівняв коня, скочив у бік — і знову нещасливо: кінь сів на задні ноги. Тріснула під вагою коня й вершника тонка, підмита талою водою крига, І не встиг Богун оглянутись, лише вода за ним зашуміла, — опинився разом з конем в прорубаній ополонці.

— Ага, харциз! Догодив нарешті сам собі! — пани з обережності відскочили, пам’ятаючи своє недавнє купання.

Пущений на волю кінь — йому до цього не звикати — вмить виринув, напружився, і легко, з дивовижною спритністю вибрався на твердий лід, несучи на спині свого вершника.

— Спасибі, конику! — Богун кинувся ліворуч, навздогін за козаками, але тут відразу налетіли і обскочили його кругом — цілий рій гусарів. Два з них, одчайдушні, скочили на плечі. Богун лише обтрусився, і гусари попадали, наче груші…

Міцно стали козаки. Креснули вогню з своїх шабель, раз-два, і відлетіла розтрощена панська шабля, а пан ротмістр відкотився слідом за Рогальським. Пан Ржевуський, бачачи свою біду, дременув навтікача.

…Богун з Голоблею тимчасом вправлялись з гусара­ми. Гаятись на річці далі небезпечно. На поміч погромленим гусарам поспішав новий загін.

— Додому, молодці;

І козацькі коні стрілами понесли своїх вершників. На другий день, вранці, ніби нічого й не сталося, пани побачили Богуна здоровим і веселим з козаками на валах.

— А що, сподобалась наша лазня? — глузували задоволені пани.

— Дякую, панове! — сміючись, відповідав Богун. — Лазня непогана! Де ж то бачено, щоб у поганій лазні купалися такі пани, як пан воєвода Ланцкоронський?

— Га, розбійнику, чекай! От візьмемо твою вовчу нору, ще не так тебе скупаємо!

Польські погрози і козацькі жарти жваво перелітали з одного табору в другий. А щоб гірше дошкулити козакам, гусари вивели і поставили перед валами вночі зловленого бранця. Закопали два стовпи.

— Подивіться! Отак вам усім, собакам, буде! — кричав пан Ржевуський, розлючений з нічної козацької виправи.

— Прощавайте; люди добрі! Прощавайте! — голосно прощався з козаками бранець. — Повісять мене вражі ляхи ні за нюх табаки. І коники мої каренькі в Комарові залишилися.

Богун, що пильно дослухався до вигуків бідолахи козака, раптом радісно гукнув:

— Поміч іде!

— Яка поміч? Звідки? — дивуючись, озирався навколо Немира.

— Хіба не чуєш, бранець знак нам подає. Каренькі коники — масть Глуха. Глух у Комарові, а може, вже й під Вінницею.

— Гей, гей, поміч іде! — несподівано озвався з монастирської дзвіниці вартовий. — Цілий полк іде… Аж два!

— Поміч! Поміч! — потужною луною на тисячі голосів прокотилось на валах. Незабаром з боку старого міста, у полі, почулися часті постріли. Обложені богунці з радісним тюканням і свистом дивилися, як злякана пострілами панська челядь почала втікати від возів і коней, залишаючи обоз напризволяще. Заметушилися гусари. Підштовхнули до шибениці бранця, підсмикнули…

— Пилявчики! Ваше діло на Віслі зависло[38]! — випроводжали їх козацькі кулі.

Богун уже сидів на коні і лагодився виводити з монастиря свої кінні сотні.

––––––

Примітки:

[1] Іван Богун — один з видатних українських полководців, активний учасник народної війни проти пансько польського поневолення (1648—1654).

[2] Ярема Вишневецький — український магнат; ще юнаком зрікся православ’я і прийняв католицтво; під час народно-визвольної війни жорстоко розправлявся з українським населенням. У 1648 році втік до Львова.

[3] Лотр — розбійник, злодій, негідник.

[4] Жеч Посполита — самоназва Польщі.

[5] Гідра — дев’ятиголова змія в грецькій міфології; вбити її не можна було, бо на місці відсіченої голови зразу ж виростала нова; тут: лайливе слово.

[6] Максим Кривоніс (Перебийніс) — полковник Запорозького війська; герой визвольної війни українського народу 1648-1654 років, очолював козацькі загони.

[7] Ойчизна — вітчизна.

[8] Сирівець — тут: пасма (мотузки) з сирої невичиненої шкіри.

[9] Гайдуки — легкоозброєні воїни, які перебували на службі в угорських та польських поміщиків у XVII-XIX ст.

[10] Інстинктивно — мимовільно, несвідомо.