Фрэнсис Фицджеральд - Ніч лагідна

В сусідній кабіні Дік дрімав під пеньюаром і мильною піною. Дивлячись у дзеркало, в якому видно було коридор між двома залами, Ніколь раптом здригнулася: в коридорі з’явився Томмі й різко завернув до чоловічої зали. Серце радісно тьохнуло: отже, зараз усе буде з’ясоване!

Вона почула перші слова Томмі, потім — уривки фраз. — Мені треба поговорити з вами.

— ...серйозне?

— ...серйозне.

— ...згоден.

За хвилину Дік підійшов до Ніколь, невдоволено витираючи рушником наспіх сполоскане обличчя.

— На твого приятеля ґедзь напав. Він бажає негайно поговорити з нами обома, і я погодився, щоб швидше покласти цьому край. Ходім!

— Але мене ще не достригли. — Потім дострижуть. Ходім.

Не без досади вона попросила здивовану перукарку зняти з неї пеньюар і, думаючи про те, що має, напевно, страхітливий вигляд, пішла слідом за Діком до виходу з готелю. На вулиці Томмі схилився над її рукою.

— Ходімо до «Кафе союзників», — запропонував Дік. — Куди завгодно, аби нам тільки не заважали, — погодився Томмі.

Коли вони сіли під склепінням дерев — у найкращому місці в літню пору, — Дік спитав:

— Ти вип’єш чого-небудь, Ніколь?

— Лимонного соку.

— Мені demi (кухоль пива (франц.)), — сказав Томмі.

— «Блек-енд-Уайт» і содової, — сказав Дік.

— Il n’y a plus de « Blackenwite». Nous n’avons que le «Johnny Walkair» («Блек-енд-Уайт» у нас немає. Є тільки «Джонні Уокер»)...

— Ça va. (Гаразд (франц.))

Коли дівчина мовчить,

Теж мовчи — ні слова, цить!

Хай говорять тільки руки — Тільки руки ловлять мить!

— Ваша дружина вас не кохає, — сказав раптом Томмі. — Вона кохає мене.

Вони подивились один на одного якимись скляними, напрочуд порожніми очима. В такому становищі розважна розмова майже неможлива, бо між чоловіками існує тільки непрямий зв’язок — усвідомлення того, в якій мірі кожному з них належить жінка, про яку йдеться; всі їхні почуття проходять через її роздвоєне єство, мов через розладнаний комутатор.

— Хвилинку, — сказав Дік. — Donnez-moi du gin et du siphon.

— Bien, monsieur.

(Дайте мені джину й сифон. — Добре, мосьє (франц.))

— Так. Кажіть далі, Томмі, слухаю вас.

— Для мене ясно, що вашому подружжю настав край. Ніколь ви більше не потрібні. Я чекав цього п’ять років. — А що скаже Ніколь?

Обидва обернулися до неї.

— Томмі став мені дуже близький, Діку.

Він кивнув головою:

— Ти більше не кохаєш мене, — провадила вона далі. — Лишилася тільки звичка. Після Розмері вже ніколи не було так, як раніше.

Такий напрям не влаштовував Томмі, і він безцеремонно втрутився в розмову:

— Ви не розумієте Ніколь. Через те, що вона колись хворіла, ви все життя поводитеся з нею, як з хворою. Тієї миті до них підійшов якийсь підозрілий на вигляд американець, що настирливо пропонував свіжі номери «Геральд» і «Нью-Йорк тайме».

— Беріть, хлопці, не пошкодуєте! Ви як, давно тут? — Cessez cela! Allez ouste! (Відчепіться! Забирайтеся звідси! (Франц.)) — гримнув на нього Томмі і, обернувшись до Діка, повів далі: — А жодна жінка не стерпить такого...

— Хлопці! — знов перебив американець. — Якщо ви вважаєте що я байдики б’ю, то ви помиляєтеся. — Він витяг з гамана заяложену газетну вирізку, яку Дік відразу впізнав. Це була карикатура — нескінченний потік американців виливався на берег з корабля, кожен з торбою грошей в руках. — Щось від цього повинно ж крапнути й мені! Крапне — ще й скільки! Я навмисне приїхав сюди з Ніцци на велогонки Тур-де-Франс.

Тільки коли Томмі лютим «allez-vous en» («ідіть геть» (франц.)) відігнав продавця газет від столика, Дік згадав, де бачив його. Це був той самий тип, що п’ять років тому причепився до нього на вулиці Ангелів у Парижі.

— А коли велогонщики будуть тут? — гукнув йому Дік.

— Ось-ось мають бути.

Він нарешті зник, весело помахавши їм на прощання, і Томмі знову звернувся до Діка.

— Elle doit avoir plus avec moi qu’avec vous (я дам їй більше, ніж ви (франц.)).

— Говоріть англійською! Що це означає — doit avoir?

— Doit avoir — зі мною вона буде щасливіша.

— Поки ви не звикнете одне до одного... Але ми з Ніколь бували дуже щасливі, Томмі.

— L’amour de famille (подружня любов (франц.)), — зневажливо кинув Томмі.

— А якщо Ніколь стане вашою дружиною, хіба це не буде l’amour de famille? — Він замовк, бо гамір, що долинав з вулиці, вже заглушив його слова. Цей гамір вихлюпнувся з-за рогу й хвилею покотився по набережній, уздовж якої збивався й щомиті густішав натовп людей, що заради такого випадку жертвували відпочинком. Набережною мчали хлопчаки на велосипедах, автомобілі, напхані спортсменами в чудернацьких спортивних формах, гули клаксони, сповіщаючи про наближення велогонки, і кухарі — хто б міг подумати, що їх так багато?— в натільних сорочках під фартухами купчилися коло ресторанних дверей. А потім нарешті з-за повороту, просто із сяйва пополудневого сонця, з’явився перший гонщик у червоній майці і промчав, зосереджено і впевнено працюючи ногами, під безладний вітальний галас публіки. Слідом за ним вигулькнуло ще троє — тризлинялих арлекіни, на ногах — кірка з куряви й поту, обличчя закам’янілі, очі напівзаплющені й смертельно втомлені.