Джордж Оруэлл - 1984

Як завжди, обличчя Еммануеля Гольдштейна, Ворога Народу, спалахнуло на екрані. Було чутно шипіння, сичання та свистіння повсюди від аудиторії. Маленька рудувата жіночка видала писк зі змішаними страхом та огидою у ньому. Гольдштейн був зрадником та віровідступником хто колись, дуже давно (проте наскільки давно ніхто не міг достеменно пригадати), був однією з визначних фігур Партії, майже на одному рівні зі Старшим Братом особисто, а згодом був викритий у контрреволюційній діяльності, і був засуджений на смерть, та містичним чином втік і випарувався. Програми Двох Хвилин Ненависті різнилися кожного дня, але не було жодної де б Гольштейн не виконував головну роль. Він був первісним зрадником, найпершим опаганювачем чистоти Партії. Усі наступні злочини проти Партії, усі зради, акти саботажу, єресі, збочення, випливали прямісінько з його вчення. Десь там або деінде він все ще живий та ховається дотримуючись жорсткої конспірації : можливо десь за морем, під захистом його іноземних грошовитих хазяїв, можливо навіть – згідно час від часу виринаючих чуток – у якомусь потаємному місці власне у Океанії.

Діафрагма Вінстона стислася. Він ніколи не міг дивитися на обличчя Гольдштейна без болючої емоційної суміші. Це було видовжене єврейське обличчя, з великим пухнастим ореолом з сивого волосся та козлячою борідкою – розумне обличчя, а зараз якось ще й природньо паскудне з якоюсь старечою дурістю на тонкому носі, на кінчику якого було припасовано окуляри. Воно було схоже на овече,і голос також лунав мов овече блеяння. Гольдштейн вимовляв свою звичайну отруйну атаку на доктрини Партії – атаку настільки надмірно підкреслену, перебільшену та збочену, що навіть дитина це зрозуміла б, але таку ймовірнісно правдоподібну що виникало тривожне відчуття щодо людей, не таких розумних як ти сам, які б могли на це купитися. Він лаяв та паплюжив Старшого Брата, викривав диктатуру Партії, він вимагав негайного укладення миру з Євразією, він захищав свободу слова, свободу Преси, свободу зібрань, свободу думок, він істерично кричав про те що революцію зраджено – і все це швидкою багатоскладовою мовою ,що була якоюсь пародією на зазубрений стиль промовців Партії і навіть включала слова з Новосуржу : більше слів з Новосуржу,насправді, ніж будь-який член Партії міг нормально використовувати у реальному житті. І увесь цей час, щоб не було сумнівів у тому що криється за показовою та оманливою тріскучою балаканиною Гольдштейна, позаду нього на телезахисті маршували нескінчені колони Євразійської армії – ряд за рядом, щільно однорідні чоловіки з яскраво вираженою азійською зовнішністю пливли по поверхні екрану та зникали, щоб бути заміненими точнісінько такими самими на вигляд іншими чоловіками. Глухий та монотонний ритм важкої ходи солдатських чобіт формував тло для блеючого голосу Гольдштейна.

У останні тридцять секунд Ненависті, неконтрольовані вигуки люті почали лунати від половини людей у кімнаті. Самовдоволені овцепикі обличчя на екрані, та жахаюча міць Євразійської армії поза ними, це було занадто щоб це винести: окрім того, сам вигляд або думка про Гольдштейна автоматично викликали страх та лють. Він був об’єктом для ненависті більш постійним ніж Євразія чи Східазія, відтоді як Океанія була у стані війні з однією з них з іншою з цих Сил вона зазвичай укладала мир. Але найдивовижнішим було те що не зважаючи на те що Гольдштейна усі знехтували та ненавиділи, незважаючи на те що це діялося щоденно і по тисячу разів на день на трибунах, з екранів телезахисту, у газетах та книгах, його теорії було спростовано, розчавлено та піднято на глум, постійно підтримувалася думка про те що ці теорії насправді жалюгідне сміття – незважаючи на все це, його вплив здавалося ніколи не меншав. Завжди знаходилися нові дурні , що чекали на те щоб він спокусив їх. Не минало і дня, щоб Поліція Думок не викривала шпигунства та саботажу здійснених під його орудою. Він був головнокомандуючим незліченної тіньової армії , підпільної мережі змовників що діяли по всіх усюдах Держави. Припускали , що вона називається Братерство. Також пошепки розповідали історії про жахливу книгу, першоджерело усіх єресей, автором якої був Гольдштейн і яка таємно поширювалася по всіх усюдах. Це була книга без назви. Люди згадували її, якщо взагалі згадували, просто як КНИГА. Але дізнатись про все це можливо було лише з туманних пліток. Ані Братерство, ані КНИГА не були предметами розмови для будь-кого зі звичайних членів Партії, якщо існував шлях уникнути такої розмови.