Микола Куліш - 97

Обступили Л а р и в о н а. Сіпають, шарпають, плачуть.

Г и р я насилу їх вгамував:

— Та він же глухий, не чує… На знаках йому треба, на мигах… А ви… Та ви, дивіться, засмикали його!.. А господи!.. Та ви його ще з тропи зіб’єте, що допіру я навів… Одступіться!

Одсапались усі. Л а р и в о н, сварячись, став до стіни.

Сніговий вінок почав танути. Скотилися перші краплини — немов чужі сльози на

Л а р и в о н о в і м обличчі. Тоді Г и р я до Годованого:

— А що! Тепер вірите?

Г о д о в а н и й. Спиніть, бо ще когось загилить.

Г и р я (до Ларивона). Ну годі… Завтра!.. Розумієш — завтра! Во-во… А зараз…

Зашаруділо щось, замацало за дверима.

Всі обернулись до дверей. Г и р я занепокоївся:

— Це ви, сестриці, сіней не заперли… Хто там?

Почувся голос:

— Це я… С т о н о ж к а Іван. Одчиніть!

Г и р я пошепки показав усім, щоб вийшли у другу хату.

Засніжений, спираючись на ціпок, тихо увійшов С т о н о ж к а:

— Це я, Гнате Архиповичу… От що я вам скажу, Гнате Архиповичу. Я прийшов… Позичте мені хоч з півпуда…

Г и р я. Гай, гай, голубе мій, якби ж то я мав що позичити…

С т о н о ж к а. Озадку чи той… макухи, може, а то ж сами бачите — гину… У Ганни вже ноги спухли…

Г и р я. По щирості скажу, Йване, зосталось ячменю того пудів з десять — держу на насіння. Ні жита, ні пшениці й озадку нема. Коли не віриш, ходім покажу горище, засіки, бочки… Ось ходім!

С т о н о ж к а. Та нащо! Не треба, Гнате Архиповичу, я вірю вам…

Г и р я. Бачиш, посивів? Ночами не сплю, все думаю, об весні помишляю, як сіяти будемо, Йване? На все село семеро коней зосталося: у мене, у Годованого, у діда Ониська, у Щербака Трохима. А пшениці — ні зернини, ні проса, ні гречки нема. От коли загибель прийде, Йване, дак це весною. Усім буде край!.. (По паузі). Ну, що там кажуть С м и к та К о п и с т к а? Невже тому правда, що мають забрати в церкві чашу христову, хрест, позолоту й срібло?..

С т о н о ж к а. Кажуть, бомага прийшла…

Г и р я. Ну а ти, Йване, як про це думаєш?

С т о н о ж к а. Не думав про це, Гнате Архиповичу, бо не можу… Світ в очах отак хилиться, крутиться… Запаморочилось у голові так, що іноді не знаю, де я й що мені робиться.

Г и р я. Га? До чого довели людей! Дивитися тяжко…

С т о н о ж к а. Гнате Архиповичу!.. Може, у вас… кішка є, то позичте!..

Г и р я. Стямся, Йване! Де ж таки видано було, щоб християнська душа вживала коли котятину… Та краще вже вмерти, як ото їсти котів чи собак…

С т о н о ж к а. Та ні, я не їсти… Миші завелись у хаті, дак Г а н н а просила дістати кішку…

Г и р я (засміявся). А де в тебе тії миші взялися! Давно, ма’ть, подохли вони… От що, голубе мій, дав би я тобі ячменю, якби ти…

С т о н о ж к а (аж скинувсь, ожив). Я одроблю!.. Я…

Г и р я. Дав би з останнього, кажу, якби ж ти одцурався їх, одсахнувся від К о п и с т к и та С м и к а та й повернув на християнську тропу…

С т о н о ж к а. Я той… я краще одроблю вам…

Г и р я. А, голубе, що мені твій одробіток! Ти на правильну тропу вийди! Он завтра вони забиратимуть з церкви чашу і хрест, ти що їм скажеш? Дозволиш чи ні?..

У Стоножки голова поникла.

Га?

С т о н о ж к а засіпався.

Невже, питаюсь, дозволиш і з богів сорочки познімати?

С т о н о ж к а. Не знаю про це…

Г и р я. Гм… Так-таки й не знаєш?

С т о н о ж к а. Не думав про це…

Г и р я. Гм… Якщо не думав, то піди та подумай, помисли. А тоді приходь! Тим часом і я подумаю, обмислю… (Глянув на годинник). Та дивися, вже скоро десять! Біжить час, обминає нас… І не зглянешся, як отак і смерть у двері набіжить…

С т о н о ж к а (глухим голосом). Гнате Архиповичу І Я за вами руку підійму… Як скажете, так і чинитиму…

Г и р я. Е, ні!.. Я не приневолюю, я не силю тебе, Йване. Ти краще подумай, голубе, виваж все це, обміркуй…

С т о н о ж к а. Я вже надумавсь… Я за хрест і чашу… Щоб не брали їх, скажу, і щоб більше нічого у людей силою не брали.

Г и р я. Ось-ось воно й є: щоб силою не брали! Святу правду, Йване, кажеш — щоб не брали силою!.. А брали, спитавшись у хазяїна, дозволу випросивши у людей… у громади… Ех, жаль який, Йване, що ти прозрів тоді, коли вже у мене силою забрали хліб, а ти ж і помагав його брати!..

С т о н о ж к а. Простіть, Гнате Архиповичу!

Г и р я. Ну, та вже хай бог тебе простить… Мішечка у тебе часом нема?.. Ага, торба!.. Давай… Та вона така, що пудів зо два влізе. Постій тут, я зараз… (Вийшов у сіни і скоро вернувся). А знаєш, Іване, ти ось що… Ти краще прийди по ячмінь до мене завтра чи там позавтра.

С т о н о ж к а. Я їй-бо, дядечку, за хрест і чашу… Може, не вірите, то я заприсягнуся…