Nickolas Alf - Unknown

«Це тінь, — збагнув Ленґдон і полегшено зітхнув. — Тінь Брюдера».

Тінь впала на стіну, коли Брюдер пройшов повз підводний прожектор, і Ленґдон здогадався, що, напевне, саме так впала на стіну й тінь Цобріста, коли той знімав своє відео.

— Оце і є те саме місце, — стиха гукнув Ленґдон агенту Брюдеру. — Ви вже зовсім поруч.

Брюдер кивнув і знову повільно рушив крізь воду. Ленґдон пішов уздовж перил, щоби триматися з ним на одній лінії. Коли агент просунувся далі вглиб, Ленґдон знову швидко озирнувся на оркестр і глядачів, щоб пересвідчитись, чи не помітив хто Брюдера.

«Немає нікого».

Коли Ленґдон повернувся поглядом до лагуни, йому впав в око поблиск віддзеркаленого світла на містку в нього під ногами.

Професор поглянув униз і побачив на помості маленьку калюжку червоної рідини.

«Кров».

Хоч як це не було химерно, але Ленґдон стояв у ній.

«Я стікаю кров’ю?»

Болю Ленґдон не відчував, однак перелякано обмацував себе у пошуках або рани, або якоїсь реакції тіла на невидимі токсичні речовини в повітрі підземелля. Він перевірив ніс — чи не йде з нього кров, потім нігті та вуха.

Не розуміючи, звідки та кров, ошелешений Ленґдон озирнувся, аби пересвідчитися, що він і справді сам на цьому безлюдному містку.

Професор знову поглянув униз на калюжку і цього разу помітив малесенький струмочок, що стікав помостом і накопичувався в заглибині в нього під ногами. Схоже, червона рідина стікала десь спереду й бігла злегка похилим пішохідним містком.

«Там когось поранили, — подумав Ленґдон і швидко поглянув на Брюдера, який уже наближався до центру лагуни. Ленґдон швидко рушив містком, ідучи за струмочком червоної рідини. Він підходив до глухого кута, а струмок ширшав і повнішав. — Що за чортівня?» А потім струмок узагалі перетворився на невеличкий потічок. Ленґдон побіг підтюпцем і простежив його аж до стіни, де місточок раптово уривався.

Глухий кут.

У мутній темряві професор помітив велику калюжу, яка блищала червоним, наче тут щойно когось зарізали.

І цієї миті, дивлячись, як червона рідина капає з дощатого містка в резервуар, Ленґдон нарешті збагнув, що його початкове припущення було хибним.

«Це не кров».

Таке враження створили червоні прожектори в обшир- ному підземеллі та червонуватий колір містка, надавши прозорим краплинам кривавого відтінку.

«Це всього-на-всього вода».

Та, замість дати відчуття полегшення, ця здогадка сповнила Ленґдона звірячим страхом. Увіп’явшись поглядом у калюжу води, він тепер побачив бризки на перилах... та відбитки ніг.

У цьому місці хтось виліз із води.

Ленґдон крутнувся, щоб гукнути Брюдеру, та той був надто далеко, а тим часом музика посилилася до оглушливого крещендо мідних духових інструментів і литавр. Ленґдон раптом відчув поруч чиюсь присутність.

«Я тут не сам».

Неквапливо, наче в уповільненому кіно, Ленґдон повернувся до стіни, де закінчувався місток. На відстані десяти футів він розгледів у темряві округлу фігуру, схожу на великий камінь, на який накинули покривало; з покривала капала вода, утворюючи калюжу. Фігура була нерухомою.

А потім вона зарухалася.

Вона видовжилася, з її скоцюрбленого силуету раптом вигулькнула, описавши висхідну дугу, голова, на якій неможливо було розгледіти риси обличчя.

«То людина в бурці», — здогадався Ленґдон.

Під цим традиційним ісламським вбранням тіла не було видно зовсім, та, коли затулена тканиною голова повернулася до Ленґдона, темні очі пронизливо глянули крізь розріз для очей у головному уборі й напружено увіп’ялися в професора.

І він враз усе збагнув.

Сієнна Брукс блискавкою вилетіла зі своєї схованки. Рвонувши містком, вона одним спринтерським кидком вмить здолала відстань, яка їх розділяла, і, врізавшись у Ленґдона, повалила його додолу.

Розділ 93

А в лагуні агент Брюдер закляк, мов укопаний. Попереду, на вкритій водою долівці резервуара у світлі його галогенного ліхтарика щойно блиснув якийсь металічний предмет. Затамувавши дух, агент Брюдер обережно ступив крок уперед, боячись збурити воду. Тепер крізь гладеньку, мов скло, поверхню води він бачив титановий прямокутник, прикручений до підлоги.

Цобрістова чума.

Вода була така прозора, що він навіть зміг розібрати завтрашню дату й супровідний текст.

У ЦЬОМУ МІСЦІ ЦЬОГО ДНЯ СВІТ ЗМІНИВСЯ НАЗАВЖДИ.

«Подумай добряче, не поспішай, — сказав собі Брюдер, відчувши, як його впевненість зростає. — Ми ще маємо кілька годин до завтра, щоб це зупинити».