Nickolas Alf - Unknown

— Це відео створив Бертран Цобріст, — сказав господар судна. — І попросив мене оприлюднити його завтра на увесь світ.

Не вірячи власним очам Ленґдон мовчки дивився це химерне й зловісне домашнє відео... якась печериста порожнина з лагуною, на поверхні якої виднілися маленькі хвильки... камера пірнає вглиб, до вкритої намулом долівки, до якої прикручено дошку з написом «У ЦЬОМУ МІСЦІ ЦЬОГО ДНЯ СВІТ ЗМІНИВСЯ НАЗАВЖДИ».

На дошці було ім’я Бертрана Цобріста.

А датою був завтрашній день.

О Господи! Ленґдон повернувся в темряві до Сінскі, але вона сиділа, безтямно втупившись у підлогу: вочевидь, жінка вже бачила це відео раніше й не мала сил дивитися його знову.

Ось камера звернула ліворуч, і ошелешений Ленґдон побачив, як у воді висить, погойдуючись, прозора пластико- ва куля з желатиноподібною жовто-коричневою рідиною. Схоже, ця делікатна конструкція не могла піднятися на поверхню, бо була прикріплена до дна.

«Що за чортівня?» — подумав Ленґдон, придивляючись до роздутого мішка. Здавалося, його в’язкий вміст потихеньку обертався й перемішувався... немов кипів.

Коли його блискавкою вдарила здогадка, Ленґдону аж дух перехопило.

«Це Цобрістова чума».

— Припиніть перегляд, — сказала Сінскі в темряві.

Зображення завмерло — прикріплений до дна пластико-

вий мішок погойдувався під водою: герметично запечатана хмара рідини, підвішена у просторі.

— Певно, ви здогадуєтеся, що то таке, — сказала Сінскі. — Питання полягає ось у чім: скільки ще часу вона перебуватиме в герметизованому стані? — Підійшовши до екрана, Сінскі показала на малесеньку позначку, що виднілася на прозорому мішку. — На жаль, оця позначка підказує нам, із чого цей мішок зроблений. Ви можете її прочитати?

Відчуваючи, як його пульс шалено заскакав, Ленґдон примружено поглянув на текст. То був фірмовий знак виробника: «SolublonV

— Ця фірма — найбільший у світі виробник пластику, що розчиняється у воді, — сказала Сінскі.

У Ленґдона похололо в грудях.

— Ви хочете сказати, що цей мішок поволі... розчиняється?

Сінскі похмуро кивнула.

— Ми вже зв’язалися з виробником і, на жаль, дізналися від нього, що вони виробляють десятки різних сортів пластмаси з розчинністю від приблизно десяти хвилин до десяти тижнів, залежно від призначення. На швидкість розчинності незначний вплив мають тип води та її температура, але не залишається сумнівів, що Цобріст ретельно врахував ці фактори. — Сінскі на мить замовкла, а потім продовжила: — Ми вважаємо, що цей мішок має розчинитися до...

— До завтра, — перервав її Начальник. — Завтрашній день — це дата, яку Цобріст обвів у моєму календарі. Цей день вказаний і на дошці під водою.

Ленґдон сидів у темряві, втративши дар мови.

— Покажіть йому решту, — сказала Сінскі.

Відео на великому екрані знову рушило вперед, і тепер камера показувала блискіт води та темну печеру. Ленґдон не сумнівався, що саме про це місце йшлося в поемі. «Лагуна, що не віддзеркалює зірок».

Ця сцена породжувала в уяві видіння з Дантового пекла. .. ріка Кокіт, яка тече печерами підземного царства.

Де б ця печера не була, її води обмежувалися крутими порослими мохом стінами, зробленими, як здогадувався Ленґдон, руками людини. Він відчував також, що камера показувала лише невеличкий куточок величезної підземної порожнини, і ця здогадка підкріплювалася наявністю слабеньких вертикальних тіней на стіні. Ці тіні були широкі, схожі на стовпи, розташовані на однаковій відстані.

«Колони», — здогадався Ленґдон.

Стеля цієї печери тримається на колонах.

Лагуна не в печері, а в масивній кімнаті.

Спустися вглиб осілого палацу...

Та не встиг Ленґдон і слова мовити, як його увагу привернула поява на стіні тіні... у вигляді людини з довгим, схожим на дзьоб носом.

Господи милосердний...

Примара озвалася, стишено заговорила, і її шепіт поплив поверхнею води в химерному поетичному ритмі.

Я — ваше спасіння. Я — Привид.

Такого жахливого фільму, як він дивився наступні кілька хвилин, Ленґдону ще ніколи не доводилося бачити. Маячня схибленого генія, чи то пак, монолог Бертрана Цобріста, виконаний ним в образі чумного лікаря, повнився цитатами й посиланнями на Дантове «Пекло» й містив дуже чіткий і простий сенс: зростання народонаселення вийшло з-під контролю і майбутнє людства висить на волосинці.

А голос на екрані промовляв речитативом:

Якщо не робити нічого, це означатиме прискорення настання Дантового пекла... перенаселення й голоду... настання безладдя великого Гріха. Тому я вдався до рішучих кроків. Дехто відсахнеться, нажаханий, але за порятунок треба платити. Одного дня світ усвідомить і поцінує красу моєї пожертви.