Nickolas Alf - Unknown

Природна вада? А може, щось інше... Ленґдон різко обернувся й показав на мармурову панель на завісах на стіні позаду них.

— Зазирни туди, — наказав він Сієнні, — і пошукай там рушників.

На обличчі Сієнни з’явився вираз недовіри, але вона пішла й розчинила майстерно прихований буфет, у якому було три предмети: кран для регулювання води в купелі, перемикач світла для вмикання й вимикання лампи над купелею і... рейка з лляними рушниками.

Сієнна з подивом поглянула на Ленґдона, але йому довелося об’їздити достатньо церков у всьому світі, щоби знати напевне, що неподалік купелей майже завжди про всяк випадок лежали пелюшки й рушники, бо непередбачува- ність дитячих сечових міхурів та кишковиків становила постійну загрозу для обряду хрещення.

— Чудово, — сказав він, побачивши рушники. — Потримай маску, добре? — Обережно передавши маску Сієнні в руки, Ленґдон заходився працювати.

Спершу він поклав восьмикутну ляду назад на купіль — і схожий на вівтар столик набув того самого вигляду, який мав до їхнього приходу. Потім професор узяв із шафки кілька рушників і розклав їх на дерев’яній поверхні, мов скатертину. Насамкінець він клацнув вимикачем — і лампочка над купелею ожила, яскраво освітивши все довкола купелі й рушники, розстелені на ній.

Сієнна обережно поклала маску на купіль, а Ленґдон узяв іще рушників, якими огорнув руки, й дістав маску з пакета, намагаючись не торкатися її голими пальцями. За кілька секунд маска Данте вже лежала, витягнута з пакета й оголена, на купелі горілиць, схожа під яскравим світлом на голову приспаного пацієнта, який потрапив на операційний стіл.

У яскравому світлі зморшкувата й горбкувата поверхня маски здалася ще моторошнішою, бо зморшки й складки старечого обличчя рельєфно підкреслювалися безбарвним гіпсом. Не марнуючи часу, Ленґдон скористався імпровізованими рукавичками, зробленими з рушників, щоб перевернути маску й покласти її долілиць.

Зворотний бік маски мав значно «молодший» вигляд порівняно з лицевим — був чистим і білим, а не жовтим і тьмяним.

Сієнна здивовано схилила голову набік.

— А тобі не здається, що цей бік не такий старий , як лицевий?

І справді, різниця у забарвленні була навіть помітнішою, аніж Ленґдону здалося спочатку, хоча обидва боки мали, безперечно, один вік.

— Нерівномірне старіння, — пояснив він. — Зворотний бік маски захищений експонатною шафкою, тому не зазнав ефекту старіння, спричиненого сонячним світлом. — Ленґдон подумки відзначив, що треба подвоїти коефіцієнт захисту скла від дії сонячного опромінення.

— Стривай, — сказала Сієнна, нахиляючись нижче над маскою. — Дивись! Там, на лобі! Мабуть, саме оце ви з Іґна- ціо й помітили!

Ленґдон швидко ковзнув поглядом гладенькою білою поверхнею до точки трохи іншого кольору, яку він помітив раніше крізь пластиковий пакет, — то був рядок якихось позначок, що тягнувся горизонтально з внутрішнього боку по лобу Данте. Однак тепер, у яскравому світлі лампи, Ленґдон побачив, що то була не природна вада кольору... то були позначки, зроблені людською рукою.

— То... напис, — прошепотіла Сієнна, і.слова її застрягли в горлі. — Але ж...

Ленґдон придивився до напису на гіпсі. То був одинарний рядок літер, написаних від руки вигадливим письмом світло-жовтими чорнилами.

— Оце і все, що тут написано? — спитала Сієнна майже сердитим голосом.

Та Ленґдон її майже не чув. «Хто це написав? Хтось у Дан- тову добу? Навряд чи». Якби це було так, то якийсь історик уже давно виявив би цей напис під час регулярного очищення чи реставрації, і цей напис став би частиною легенди, що оповивала маску. Та Ленґдон ніколи й нічого про цей напис не чув.

У його уяві швидко постала більш імовірна відповідь. •

Бертран Цобріст.

Цобріст був власником маски, тому мав змогу легко затребувати приватний доступ до неї в будь-який час. Він міг написати той текст порівняно недавно, а потім повернути маску до антикварної експонатної шафки так, що цього ніхто й не помітив. «Власник маски, — сказала їм Марта, — ніколи не дозволяв персоналу відчиняти шафу без його присутності».

І Ленґдон швидко пояснив свою гіпотезу.

Сієнна, здавалося, погодилася з його логікою, але її турбувала подальша перспектива.

Це не має сенсу, — знервовано сказала вона. — Якщо припустити, що Цобріст щось потайки написав на зворотному боці посмертної маски Данте, а потім не полінився створити отой міні-проектор, щоби вказати на цю маску... то чому ж він не написав на ній що-небудь змістовніше?