Кінг С. - Доктор Сон

— Може, нам варто було б розвернутися, — промовив Крук. — Дістати її, поки добро не пропало.

— Ні. Я гадаю, ця дитина все ще набирається сили. Дозволимо їй трохи доспіти.

— Це те, що ти знаєш, чи просто інтуїція?

Роза покрутила в повітрі пальцями.

— Настільки сильна інтуїція, що дозволяє нам ризикнути, що її тим часом не зіб’є якийсь скажений водій або не викраде якийсь збочений ґвалтівник дітей? — Крук промовив це без жодної іронії. — А як щодо лейкемії чи ще якогось раку? Знаєш, вони вразливі на такого роду болячки.

— Якщо попитаєшся в Джиммі Арифметики, він тобі скаже, що статистика смертності промовляє на нашу користь, — усміхнулася Роза, поблажливо поплескавши його по стегну. — Ти забагато хвилюєшся, Татку. Ми їдемо до Сайдвіндера, як і планувалося, а потім на південь, у Флориду, на пару місяців. І Баррі, і Дідо Флік, обидва вважають, що цей рік обіцяє бути щедрим на урагани.

Крук скривився:

— Це як ритися у сміттєвих баках.

— Нехай так, але в деяких з тих сміттєвих баків трапляються доволі смачні з’їдини. І поживні. Я й досі себе картаю, що ми пропустили той торнадо в Джопліні[180]. Але ж, звісно, ми менш здатні передбачати наперед такі раптові буревії.

— Та дитина. Вона бачила нас?

— Так.

— І що ми тоді якраз робили?

— А самому здогадатися, Круче?

— Вона не зможе нас здати?

— Любасику, якщо їй зараз більше одинадцяти років, я готова з’їсти мого капелюха, — Роза постукала по своєму циліндру для переконливості. — Її батьки, мабуть, і не знають, що вона за таке чи на що вона здатна. А якщо навіть і знають, вони, либонь, з усіх бісових сил мінімізують це у своїй уяві, щоби самим не доводилося думати про це надто багато.

— Або вони покажуть її психіатру і той почне годувати її пігулками, — додав Крук. — Які її приглушать, і тоді її буде важче знайти.

Роза усміхнулась:

— Якщо я правильно зрозуміла, а я цілком упевнена, що так воно й є, то давати їй «Паксіл»[181] — це все одно, що накинути целофан на військовий прожектор.

— Ну, якщо ти так кажеш. Ти бос.

— Саме так, медовий мій. — Цього разу, замість поплескати його по стегну, вона стиснула йому яєчка. — Омаха цієї ночі?

— Готель «Ла Квінта Інн». Я зарезервував весь дальній кінець першого поверху.

— Добре. Маю план погасати на тобі, як на американських гірках.

— Побачимо ще, хто на кому гасатиме, — сказав Крук. Він почувався гарячим після хлопчика Тревора. Так само й Роза. Так само всі вони. Він знову увімкнув радіо. Там «Кросс Кенедіан Реґвід»[182] співали про хлопців з Оклахоми, які геть неправильно скручують собі косяки.

Правдиві котилися на захід.

3

Були легкі спонсори в АА, і були важкі спонсори в АА, а ще були такі, як Кейсі Кінгслі, який терпів нуль лайна від своїх «молодиків». На самому початку їхніх стосунків Кейсі дав Дену настанову відбути «дев’яносто з дев’яноста» і щоранку йому телефонувати о сьомій годині. Коли Ден відбув дев’яносто щоденних зборів поспіль, йому було дозволено перестати дзвонити вранці. Відтоді вони тричі на тиждень зустрічалися за кавою в «Сонячному» кафе.

Одного липневого дня 2011 року Кейсі вже сидів за столиком кафе, коли туди прийшов Ден, і хоча Кейсі поки ще не досяг пенсійного віку, на око Дена його непохитний спонсор АА (і перший роботодавець у Нью-Гемпширі) дуже постарішав. Більша частина волосся вже зникла з його голови, і ходив він помітно накульгуючи. Йому потрібно було протезувати кульшовий суглоб, але він постійно це відкладав.

Ден промовив «привіт», сів і склав руки, чекаючи на те, що Кейсі називав «Катехізисом».

— Ти тверезий сьогодні, Денно?

— Так.

— Як трапилося це чудо витримки?

Він процитував:

— Завдяки програмі Анонімних Алкоголіків та Богу мого розуміння. Мій спонсор, мабуть, теж зіграв свою маленьку роль.

— Гарний комплімент, але не кади мені в очі, тож і я не кадитиму тобі.

Підійшла з кавником Петті Нойз і, не питаючись, налила Денові.

— Як ти, красунчику?

Ден їй посміхнувся:

— Я в порядку.

Вона скуйовдила йому волосся і вирушила назад до шинкваса, додавши свінгу своїй ході. Чоловіки провели очима ті делікатні гойда-гойда її стегон, як це властиво чоловікам, а потім Кейсі знову вперся поглядом у Дена.

— Маєш якийсь прогрес з цією штукою — з Богом твого розуміння?

— Недалеко я просунувся, — відповів Ден. — Мені так здається, що це робота на все життя.

— Але ти кожного ранку просиш допомогти тобі утриматися від випивки?