Кінг С. - Доктор Сон

Для хлопчика, який намагався вижити в готелі «Оверлук», Тоні був старшим братом-захисником. Іронія полягала в тому, що тепер, із залишеним позаду пияцтвом, Деніел Ентоні Торренс став уже цілком дорослим, а Тоні так і був дитиною. Можливо, навіть тим легендарним «внутрішнім дитятком», про якого безустанно торочать гуру руху Нью-Ейдж. Ден мав підозру, що ідеєю внутрішньої дитини послуговуються для того, щоби виправдати величезний егоїзм і деструктивну поведінку (те, що Кейсі називав синдромом «хочу оце, й відразу»), але водночас він не сумнівався, що дорослі чоловіки і жінки зберігають десь у глибині себе всі стадії свого розвитку — не тільки внутрішню дитину, але й внутрішнє немовля, внутрішнього підлітка і внутрішнього повнолітнього юнака. І якщо ця таємнича Абра приходить до нього, чи не природно, що вона прослизає повз його дорослий розум, шукаючи когось свого віку?

Товариша в іграх?

Чи навіть захисника?

Якщо так, то Тоні раніше вже виконував таку роботу. Але чи потребує вона захисту? Безумовно, був присутній душевний біль

( «вони вбивають хлопчика-бейсболіста» )

у цьому її посланні, але душевний біль — природна річ поряд із сяйвом, як це відкрилося Денові багато років тому. Звичайним дітям не було властивим знати й бачити так багато. Він міг би її розшукати, можливо, спробувати дізнатися більше, але що він скаже її батькам? «Привіт, ви мене не знаєте, але я знаю вашу дочку, вона вряди-годи відвідує мою квартиру і ми з нею стали нівроку приятелями» .

Дену не вірилося, що вони нацькують на нього окружного шерифа, але він не ганив би їх, якби вони так і зробили, а маючи за собою таке пістряве минуле, він не горів бажанням з’ясовувати це достеменно. Краще нехай Тоні залишається її віддаленим другом, якщо так воно вже насправді і є. Нехай Тоні й невидимий, але він принаймні більш-менш підхожого віку.

Він зможе відновити потрібні йому імена і номери палат на дошці пізніше. А поки що він узяв з жолобка уламок крейди і написав:

Абро, ми з Тоні зичимо тобі гарного літнього дня! Твій ІНШИЙ друг, Ден

Він ще якусь мить роздивлявся на свій напис, потім кивнув і пішов до вікна. Чудовий літній день, до того ж для нього вихідний. Він вирішив піти прогулятися, заодно спробувавши викинути собі з голови ту бентежну розмову з Кейсі. Так, він припускав, що квартира Діні у Вілмінгтоні і є його дном, але якщо він ховав у собі те, що там колись трапилося, і це не завадило йому десять років прожити в тверезості, він не вважав, що приховування цього в собі й надалі може йому завадити прожити так само ще десять. Або двадцять. Та навіщо взагалі думати про якісь роки, коли гасло АА — один день за раз?

Вілмінгтон був ген-ген давно. Та частина його життя завершилася.

Ідучи, він, як завжди, замкнув на ключ свою кімнату, але замок не утримає Абру, якщо вона схоче навідатися. Коли він повернеться, на дошці може бути нове повідомлення від неї.

«Можливо, ми зможемо стати друзями за листуванням» .

Авжеж, так само можливо, як те, що змовницький гурт моделей, які рекламують білизну «Вікторія Сікрет», гакнуть секрет термоядерного синтезу.

Усміхаючись, Ден пішов надвір.

5

У публічній бібліотеці Енністона проводився щорічний День книжкового розпродажу, і, коли Абра попросилася туди, Люсі радо відклала свої домашні справи і вирушила разом з дочкою по Центральній вулиці. Завалені різноманітними пожертвуваними томами складані столи були розставлені на галявині, і поки Люсі на столі книжок в паперових обкладинках (кожна $1, шість за $5 на ваш вибір) вишукувала щось, чого вона ще не читала авторства Джоді Піколт[187], Абра перевіряла збиранину на столах з табличками ДЛЯ ПОВНОЛІТНЬОЇ МОЛОДІ. Сама ще дуже далека від повноліття, навіть найюнішого зразка, вона була невситимою (і над свої літа розвинутою) читачкою з особливою любов’ю до фентезі й наукової фантастики. На її улюбленій майці була зображена якась велетенська складна машина, під якою містилася декларація: СТІМПАНК[188] ПРАВИТЬ.

Якраз коли Люсі вирішувала, що, мабуть, зупиниться на одній старій книжці Діна Кунца і трохи новішій Ліси Гарднер[189], до неї підбігла Абра. Вона усміхалася.

— Ма! Мамуню! Його звуть Ден!

— Кого звуть Деном, любонько?

— Батька Тоні! Він побажав мені гарного літнього дня!

Люсі роззирнулася навкруги, майже впевнена, що побачить якогось незнайомого чоловіка поряд із хлопчиком Абриного віку. Незнайомців там було повно — літо ж, врешті-решт, — але таких пар жодної.