Швидко з головної кватирі вибіг начальник охорони, заспокоююче замахав рукою.
Ерґе запитав у рупор.
- Де він? Є?
- Є, зараз!
Начальник охорони збіг по драбині, добігши до командора, зніяковіло зашепотів на вухо:
- В убиральні. Містер заслаб на шлунок.
За кілька хвилин з’явився й сам Сорокін, зім’ятий і сірий.
- Що ж це ви, - заспокоєно проговорив в рупор інженер.
Сорокін безсило розвів руками, що ж мовляв, нічого не поробиш, - не винний.
Дирижабль м’яко почав брати височінь. За командорською машиною черідкою знялися останні чотири.
За кряжами в незміряній глибочині жариною зажевріло сонце. Але швидко туман згасив його. Швидко й вінця кряжів огорнула важка завіса.
За годину, як знялися з землі, Ерґе пішов до кабіни дружини. Біля дверей зробив потис ґудзика від дзвоника, питаючи дозволу, чи можна зайти. Відповіді не почув. Відхилив двері. Ґіна стояла біля вікна. Очевидячки, замислившись, вона не звернула уваги на дзвоник. Знову потис ґудзика. Ґіна здригнула.
- Прошу!
Ерґе мовчки підійшов до неї, також зупинився біля вікна і ніби зацікавлено почав розглядати сіру туманну завісу. По тому подивився в лице, косо скривив рота в усмішку:
- Ну як, нічого?
- Нічого.
- Може, поговоримо?
- Про віщо?
- Хіба нема про що?
Ерґе взяв її пальці, погладив і похитав поблажливо головою.
- Наївна ти, Ґіно, непослідовна, розхристана й просто женщина.
Ґіна тихо випростала руку з його пальців і суворо подивилася в очі.
- Ну?
- Що ж ну? Хочеш щиро? Я цілком розумію тебе. Припустімо, зустріч у Нью-Йорку вразила, роз’ятрила, висловлюючись штамповано, старі рани.
Ґіна повернулась боком і притисла чоло до шибок.
Ерґе не зупиняючись продовжував.
- Але що з того. Ну, отак серйозно, по-діловому. Що з того. Повернення - єрунда. Стовідсоткова нісенітниця. Повернення неможливе. Кажу не як закоханий, а просто як людина, що спокійно обміркувала справу. Повернення неможливе з багатьох причин. Перша - ти сама на це не підеш. Друга - за даних умов це фізично неможливо. А проте, перше виключає друге. Ти тільки поміркуй. Це щодо першого твердження. Психологічно ви ж цілком стоїте по два боки барикад. І коли б питання про повернення стало навсправжки руба перед тобою, ти ніколи не зміняла б Нью-Йорк, припустимо, на Москву. Що ж до другого твердження, то ти знаєш, що ми летимо в такі місця, які до цього часу ще добре на мапі не зазначено. Ясно ж...
Ґіна рвучко повернула голову до Ерґе й ледве не скрикнула.
- Ти скажи краще, що ви будете робити з тими людьми, що потраплять до ваших рук там?
Ерґе враз змінив поблажливий тон.
- Це буде цілком залежати від обставин, вірніше, від них самих, - проказав він гостро, підкреслюючи слово за словом.
- Але одно, - відповіла Ґіна в тон, також сухо й гостро, ніби кривлячи його. - Я там у своїх діях буду абсолютно незалежна. Розумієш?
На лице Ерґе знову ліг поблажливий вираз.
- Добре. Але це також абсолютно залежатиме від тебе.
* *
*
Зимов’я війнуло пусткою. Хатину підпирав кілок, де був колись чум, лишилось лише втоптане місце. Очевидно Лючетан з приймаком десь рушили кочувати з оленями. Від зимов’я галузились нерівні, ледве помітні стежки.
Човен, зчорнілий від погоди, погойдувався на березі.
Горський оглянув човна і наказав вантажити. Робітники дружньо перенесли легкі тюки, готовно й радо всілися в човен. На березі лишились Самборський, Марич, Горський та Аскольд.
Високий, ще більше схудлий, професор одвів в бік Марича, лагідно прощально взяв за плечі:
- Здається, все, Вікторе Миколайовичу. Давайте коротко ще підсумуємо: - якомога швидше досягайте центру. З ким балакати будете - знаєте. Харчів нам з Аскольдом вистачить на три місяці. За цей час ви, звичайно, доберетесь до Москви, Ленінграду. Одержите додаткові кошти, поінформуєте відповідні установи, повертаючись, в Кежмі організуєте в’ючний обоз, і з першою памороззю, як зміцніють болота, я чекатиму вас...
Горський постояв хвилину, тримаючи на плечі руку. Потім просто лівою обняв шию Марича, кріпко поцілував у губи.
- Ну, бувайте, - доказав він, - обережно біля порогу, а там, маю надію, все гаразд буде. Злива підняла воду. Ну, на все добре. - Професор потис руки робітникам і Самборському. - На все добре!
Аскольд ніяк не міг випустити Самборського. Швидко, розірвано, недоладно бурмотів:
- Ах, як я забув, як я забув. От який я. Ну, ти взагалі знаєш. Привіт, одне слово. Ти, взагалі, рекламуй. Ще що я хотів тобі сказати, їй богу розгубився. Ага!
Читать дальше