Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

щось зі свого…

Іполит гнівно озирнувся на Жоржа, що плутався

Муся лише зараз звернула увагу на те, що її сук-

у нього під ногами.

ня розірвана і заплямована коров’ячою кров’ю.

І ще раз впевнено додав:

Ванда вийняла з шафи зелене кімоно:

— Мною знешкоджений… Підпис: Іполит Ши-

— Ось, переодягніться. А я сама сходжу до теле-

ряєв.

графіста: скажете, кому і що сповістити.

* * *

— Не залишайте мене! — вигукнула Муся.

— Не бійтесь, я скоро повернусь, — сказала Ван-

У каюті Мусі, де, як звісно, Мусі не було, а був лише

да. — А поки що випийте ось це.

Олексій Крапка, горіло кількох гасових ламп, під

Вона накрапала в склянку з водою краплі.

якими сищик усе ще вивчав аркуші з Мусиного са-

— Це вас заспокоїть.

квояжу.

Муся покірно випила ліки, з соромом помітивши,

Точніше, вже не вивчав, а, схилившись над білим

що її зуби торохкотять об край склянки.

папірцем, тер утомлені очі.

— От і добре, — сказала Ванда. — Я вам допомо-

— «На яшмових сходах біліє холодна роса. Промок-

жу, не хвилюйтеся. Я сходжу до радіорубки.

ли панчохи. Пливуть мовчазні небеса…» — у глибо-

— Так, так… Дякую… Це треба зробити негай-

кій задумі промовив він.

но… — впадаючи в теплу дрімоту, пробурмотіла Му-

І зачарувався мелодією рядків, від котрих по ка-

ся. — Зараз скажу вам адреси…

юті дійсно попливли урочисті важкі хмари, поглянув

І — зарилася головою в м’які пухові подушки…

у вікно, з жалем похитав головою і додав:

— «Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній пе-

* * *

чальний, — на тихій воді він тремтить і повільно

…У радіорубці кипіла робота!

згаса…»

Іполит Вікентійович бадьоро ходив із кутка в ку-

Місяць за вікном дійсно виглядав сумним.

ток маленького приміщення, диктуючи телеграфісту

— Лі Бо… — вимовив сищик.

текст телеграми.

Постукав пальцями по поверхні столу.

За ними дріботів Жорж, вловлюючи кожне слово

Пробурмотів:

відважного слідчого.

— Ось ми й зустрілися, пане Лібо… Довго ж я вас

— Санкт-Петербург. Четверте поліцейське управ-

шукав…

ління… — диктував Іполит Вікентійович. — Генера-

У наступну мить він уже скочив зі стільця, з три-

лу Гурчику. Так: Гур-чику. Пишіть так: мною впійма-

вогою оглядаючи порожнє Мусине ліжко.

ний і знешкоджений небезпечний злочинець Петро

Накинув сурдут, порився в своїй валізі.

Шнур. Так: Пет-ро Шнур!

Знайшов на дні револьвер…

202

203

* * *

— Хто ви? — хрипло прошепотіла Муся.

…У каюті запахло жасмином.

Ванда повільно накинула на плечі білу чоловічу со-

Крізь важкі примружені вії Муся побачила легку

рочку, неквапно підійшла до дівчини.

запашну хмаринку, що вилітала з круглого флакону

Муся смикнулася, спробувала підвестися, але

з парфумами, який тримала в руках Ванда, і з задо-

марно.

воленням вдихнула приємний аромат.

Побачила низько над собою біле обличчя з яскра-

Ванда сиділа в пелені цієї хмаринки, мов екзотич-

во-червоними вустами.

на пташка, повернута до Мусі спиною так, що дівчи-

— Тихо, тихо…

на бачила її обличчя в дзеркалі трельяжу.

Біле обличчя було так близько, що Мусі здалося,

Поставивши флакон на місце, Ванда скинула шов-

жінка зараз її поцілує і від того на чолі залишиться

ковий халатик, пройшлася до шафи, вийняла звідти

червоний слід.

вішалку з білою чоловічою сорочкою.

Але Ванда, схилившись, прошепотіла їй у саме вухо: Вона щось тихо наспівувала приємним мелодій-

— Друге креслення в тебе, чи не так? Або, точніше, ним голосом.

у нього?

Муся чула його немов крізь повітряну подушку, ко-

Муся зрозуміла, що ще кілька таких хвилин — і во-

тра несподівано утворилася довкола її голови, немов

на взагалі втратить можливість говорити: заспокійли-

крізь скло, ніби ця мелодія лунала звідкись із хвиль

ві краплі, певно, виявилися зовсім заспокійливими.

морських, що тихо билися в борт пароплава…

Зібравши всю волю на кінчику язика, вона виду-

шила з себе:

— Пастуше, пастуше,

— За що ви вбили Штока?..

Люблю тя то душі.

Ванда з посмішкою відсторонилася, відійшла, по-

А що мене болі,

Скажу ти до волі.