Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

то-синьою рельєфною смужкою — немов спина кро-

кодила, котрий спить, занурившись у воду.

Час від часу в хвилях поруч із цією «спиною» вигуль-

кували білі вітрила човнів чи коричневі черева шаланд.

А на самій «спині» зблискували тьмяними вогнями

віконця селищ і згасали в пустелі ще не обжитих при-

бережних урочищ.

Хвилі билися в чорні скелі, у кам’янисті узвишшя

і пінистими бурунами затікали у сховані від сторон-

нього погляду вузькі затоки.

В одній із таких заток двоє невідомих займалися

важливою справою: вантажились на невеличкий бар-

кас місцевого рибалки.

Один із них, старший, поглядав то на годинник, то

на горизонт.

— Здається, пора, — нарешті вимовив він, зверта-

ючись до свого молодшого товариша. — Проти ночі

пароплав має бути в точці зустрічі.

Він вийняв з-за пазухи карту, розправив її на лаві

и тицьнув пальцем у потрібні координати, позначені

хрестом, звернувся до провідника:

— Сюди довезеш?

Рибалка неохоче зазирнув через його плече.

— Надбавити варто, вельмишановний…

— Тобі що, мало заплатили? — гарячково сказав

молодший. — На новий човен вистачить!

— Е-е-е… — докірливо проспівав провідник. —

Ми так не домовлялися! Тут води небезпечні. Там

188

189

берегова охорона сновигає… Контрабандистів ви-

Чоловік видався їй знайомим.

стежує.

Наблизився.

— Що ж ви нам одразу, дорогенький, не сказа-

— Упізнаєш? — запитав він.

ли? — насупився старший.

Холодні і прудкі змійки пробіглися по всьому Муси-

— Та нема чого з ним церемонитись, Вітольде Ві-

ному тілі і міцним кільцем скрутили серце — не про-

кторовичу! — вигукнув молодший. — Я збігаю в се-

дихнути.

лище — інший не відмовиться!

— Бачу, що впізнаєш, — промовив Шнур. — Отже,

— Втратимо час, Володю! Суб’єкт чекати не бу-

не доведеться довго пояснювати. Пам’ятаєш, обіцяв-

де! — суворо сказав той, кого назвали Вітольдом

ся тебе порішити? От і почнемо…

Вікторовичем, і дістав з кишені шкіряне портмоне, Муся скочила, ховаючи за спиною руку з гаком,

вийняв кілька асигнацій, простягнув рибалці. — Стіль-

відступила.

ки вистачить?

Хоча відступати було нікуди.

Рибалка сховав гроші під засмальцьований кар-

Шнур наближався, розгрібаючи туші, котрі колива-

туз, щільно насунув його на голову, плюнув на руки

лися за його спиною.

і веслом відштовхнув баркас від скелі…

Він посміхався.

— Почекай, птахо, — лагідно промовляв він. — Усе

будемо робити неспішно. Із задоволенням… Довго ж

* * *

я на тебе полював. Пам’ятаєш, як ти мене лягавим

…Заскреготів засув.

здала, га? Я вже майже викрутився. Теперка — не гні-

Муся стисла в руці гак, але залишилася сидіти на

вайся. Шкуру з тебе спущу, а тіло тут повішу! Не одра-

ящику, опустивши руку донизу.

зу тебе, голубу, знайдуть…

Можливо, нічого страшного не відбудеться, адже

Перспектива висіти оголеною серед коров’ячих

її тут могли зачинити випадково, а тепер прийде ку-

туш Мусі дуже не сподобалась.

хар чи матрос, аби взяти щось із продуктів, і вона бу-

Вона спересердя відстрибнула аж до стіни, під-

де врятована.

сковзнулася і впала на гору колотої криги.

Крізь ліс коров’ячих туш вона побачила, що хтось

Безпорадно замахала руками під зловтішний регіт

увійшов до камери.

Шнура, який уже намотував на обидві руки удавку.

Почула тихі кроки і рипіння металевих гаків — хтось

Намагаючись виборсатись, Муся перевернулася

наближався до неї, відсуваючи туші рукою.

на бік і…

Нарешті Муся побачила матроса.

…і опинилася — обличчям до обличчя! — із покій-

Хотіла вже радісно зіскочити зі свого місця, але

ним послом фон Айзеном!

за мить просто-таки приморозилась до нього ще

З-під криги синіла його рука з відігнутим чорним

більше.

пальцем.

190

191

Заборсалась мов навіжена, ледь стримуючи крик,