Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

ходяться, запалимо свічки…

рячково заговорив співак. — Єдиний романс, що

Він із надією поглянув на Мусю.

зберігся від Гербурта Яна Щасного!

Муся не відмовилась, рішуче взяла його під руку.

— Що? Кого?

— Добре, — сказала. — Тільки…

У Мусі перехопило подих.

Замислилась, і чудова думка спала їй на розум.

— Граф Ян Гербурт Щасний! Річпосполитський по-

— Тільки ви заспіваєте те, що я вас попрошу!

літичний і літературний діяч, власник Добромильсько-

Шансоньє чемно вклонився і повів її до салону.

го замку! Шістнадцяте сторіччя!

Там дійсно було вже порожньо, лишалися офіціан-

Він закрутив аркуші в руках, погладив їх, навіть

ти і прибиральники.

понюхав.

164

165

Щоки його палали.

Черодийку маєш,

— Схоже, вам невимовно поталанило!

Рядить їй не знаєш

Тобі з нею лихо,

Він поставив ноти на пюпітр.

Їй з тобов не тихо.

Гарячково почав перебирати клавіші тонкими паль-

цями.

Бивав то дідойко,

Коли мелодія нарешті увійшла в потрібне русло, до-

Мав ся хорошойко

дав до неї і слова:

Вовки ся бояли,

Череду минали.

— Пастуше, пастуше,

люблю тя до душі.

Та що ж нам чинити!

А що мені болі,

Терпіти, терпіти.

скажу ти доволі…

З Богом ся не бити…1

Рипнули двері, Муся озирнулася.

До салону нечутно увійшов Олексій. Муся зробила

Здавалося, що завмерли, дослухаючись, навіть

йому знак: мовчіть.

язички свічок.

Але шансоньє продовжував награвати і наспі ву-

— З Богом ся не бити… — луною повторив Олек-

вати:

сій.

— Панове, — гаряче прошепотів шансоньє, — бла-

— Черодийку маєш,

гаю: я мушу це переписати! Я включу цей романс

рядить їй не знаєш,

до свого репертуару! Благаю! Ви не уявляєте, яка це

Тобі з нею лихо —

унікальна річ!

їй з тобов не тихо…

Муся і Олексій перезирнулися.

Увірвав спів, захоплено обернувся до Муся і Олексія:

— Чим це унікально? — запитала Муся.

— Відчуваєте подих сторіч?! Це давній прикарпат-

— Унікальна сама людина, найвідоміший із роду

ський діалект… Неймовірно! Це — магія…

Гербуртів! Ян Щасний, поляк за походженням, на-

Він знову занурився в сувій, знову взяв акорди.

зивав себе русином. Був найосвіченішою людиною

Цього разу його голос залунав упевненіше, глибше.

свого часу, закінчив університет, подорожував Єв-

Так, що у Мусі мурашки забігали вздовж хребта і до

ропою, служив при цісарському дворі у Відні, знав ку-

самих п’ят:

пу мов. Став дипломатом. Був секретарем у польсько-

го короля Сигізмунда III Вази. Потім розчарувався

— Пастуше, пастуше,

Люблю тя до душі.

1

А що мене болі,

Давній романс Яна Гербурта Щасного, знайдений Галиною

Скажу ти до волі.

Пагутяк, в обробці Ігоря Жука.

166

167

в по літиці, повернувся до свого замку в Доброми-

По-третє, закутувалась у ковдру з головою і дов-

лі, зайнявся просвітою, філософією, літературою.

го-довго чекала, доки дихання Олексія Крапки стане

Зрештою перейшов до опозиції і виступив проти по-

рівним — навіть молилася, щоб він захропів.

літики свого колишнього господаря — Сигізмунда…

Лише тоді можна було розслабитися.

Сидів у в’язниці… Там і почав писати… Багато йо-

До того ж Муся намагалася більше не розкидати

го творів вважаються загубленими. І про нього ма-

свої речі, до чого звикла вдома, а складала все най-

ло хто знає. Тому і благаю: дайте переписати ноти

інтимніше під подушку, від чого та перетворювалась

і слова!

на високу нерівну гору.

— Добре, — сказала Муся. — Тільки дуже прошу:

Але прокидатися було ще гірше!

поки що не виконуйте цей романс саме тут, на паро-

Адже уві сні ніколи не знаєш, в якій позі прокинеш-

плаві.

ся. А ще жахливіше було думати, прости Господи:

Співак схопив ноти, мов кіт мишу.

а раптом твій ніжний носик всю ніч видавав ті ж са-

— Обіцяю! Присягаюся!

мі звуки, що линули з сусідньої койки?

І кинувся до себе в каюту.