Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

— А чому у вас у валізі фотокартка вбитого лежить?

— Але… — першою прийшла до тями княжна. — Але

Взагалі, хто ви такий? Ось це з’ясуємо в дільниці!

я не розумію ваших дій, пане слідчий! До чого тут ми?

— Та не можна мені в дільницю, — каже Олексій.

— Я ж сказав, ваше світлосте, вас затримано з ме-

— Звісно! — відказує Муся.

тою встановлення обставин! — сміливо каже слідчий

— Ну, добре. Я вам скажу… — смиренно промов-

розшукового відділу. — Проведемо допит. Складемо

ляє напарник. — Тільки відчиніть!

протокол…

— Я вас і так добре чую, — каже Муся.

— На підставі чого, дозвольте вас запитати, вель-

— О господи, — зітхає той. — І звідки ви на мою го-

мишановний? — скинула брови прекрасна княж-

лову звалились? Пообіцяйте, що нікому ані слова…

на. — Попрошу вас пояснити!

— Ще чого!

— Усі пояснення будемо робити, так би мовити,

— Добре, — змирився ув’язнений і в шпарку ше-

конфіденційно, — не здається Іполит Вікентійович. —

поче: — Познайомимось заново. Олексій Крапка.

Як кажуть, у приватному порядку. Тобто — тет-а-тет…

Околоточний наглядач…

— Що?! — знову пішла в наступ Лизавета Павлів-

Муся аж за боки вхопилася від сміху, а Олексій

на. — Ах ти, сатрап! Шельма поліцейська! Будяк за-

обра жено каже крізь двері:

сохлий!

— Розумію вашу іронію. Але до того я сім років був

Наступає рішуче, а за нею і княжна з Ольгою під-

першим помічником обер-поліцмейстера розшуково-

бираються, аби вискочити з мишоловки.

го департаменту.

Швиденько крутнувся Іполит Вікентійович на під-

І додає:

борах, щодуху до дверей і — за двері.

— Пошукайте у верхній кишені плаща — там по-

Пані всі разом в них кулачками замолотили.

свідчення…

Дарма.

Муся з тумбочки злізти боїться, щоби негідник

Двері для «Цариці Дніпра» дубові замовляли на лі-

не вискочив. Ледве дотяглася до вішалки, де його

сопильні під Яготином — такі й сокира не з першого

плащ висів.

разу візьме!

Висмикнула його з гачка, в кишені порилася.

106

107

Дійсно, лежить там папірець.

Але Олексій не вгаває, регоче все дужче, аж сльо-

Розгорнула, прочитала уважно, печатку на світлі

зи на очах виступили:

роздивилася.

— Приватний детектив? Бувають же такі оказії!

— Дійсно… — каже розгублено. — А навіщо ви тут?

Ляльками давно припинили гратися? Яка від вас мо-

— Випустите — скажу.

же бути допомога?! Один лише біль зубний.

Муся з острахом тумбочку відсунула.

Як загадав про свій зуб, так одразу ж і скривився.

А той вийшов з переможним виглядом та ще й з її

Сміятися припинив.

саквояжем у руці.

Не знав, що зачепив Мусю за живе.

Муся на нього так і кинулася, але він високий, ру-

А вона в атаку пішла, мов дика пантера:

ку зі своєю здобиччю вгору підняв — не дотягнутися!

— Ось ви всі такі — солдафони! Ані наукового під-

Трясе саквояжем — і в наступ:

ходу до справи! Ані логіки! Ані аналізу! Одразу — під

— А от ви, мадемуазель, хто така? Ви ж не ак-

арешт і давай тиснути. Як у часи інквізиції! Дакти-

триса, чи не так? Ви тут навіщо? Може, ви актри-

лоскопію досі не визнаєте. Антропоніміку також!

су вбили, в річку вкинули — а тепер гостей будете по

Книжок розумних не читаєте — працюєте, мов оп-

одному туди ж відправляти? Га? Зараз я вас за-

ричники. Один перед одним хизуєтесь та чини набу-

арештую — у мене на це повне право є. Поміняємось

ваєте. Ох… — рукою махнула. — Та про що з вами

ролями!

розмовляти…

Тут уже Мусі довелося скиснути.

Принишк нишпорка.

— Я… Я… — бурмоче, — я донька начальника

— Я чини не здобував, я їх навпаки — втратив, —

санкт-петербурзької поліції генерала Гурчика!

засопів ображено і смиренно питає: — А дозвольте

— Гурчика? — чомусь зрадів посіпака. — Матвія

запитати, що-що, ви кажете, ми не визнаємо? Що за

Івановича? Знаю такого. А тут що робите?

слово таке?

— Я, бачите, батькові допомагаю…

— Дактилоскопію! — поважно відповідає Муся.

— Тобто?

— О! Ви й про це відаєте?! — іронізує. — А що во-

— Ну… веду розслідування, — белькоче розгуб-

но таке, можете пояснити?

лена таким поворотом подій Муся. — Так би мови-