Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

Хотів було Іполит Вікентійович відповісти, як над

лосила. — Це нове слово в криміналістиці! А відбит-

їхнім столиком голос пролунав:

ки пальців! А методи знаходження! А слідчі експери-

— А ви, панове, куафюр зробити не бажаєте?

менти! А антропометрія! Ох…

Це по залі мосьє Очінь ходить — до себе в ци-

І стишила голос, адже не можна ж так розмов-

рульню, що на пароплаві облаштована, панство за-

ляти з малознайомою людиною! Ще подумають,

кликає.

що вона собі замість чоловіка, мартопляса і пия-

— Скільки берете? — по-діловому запитала Муся.

ка, втіху знайшла. А таке Муся про себе думати не

— П’ятнадцять карбованців асигнаціями!

дозволить.

— Дорого… — каже Муся.

І мовить тихенько, з посмішкою, ніби про погоду

Образився мосьє Очінь, відійшов, бурмочучи:

мова йде:

— Я на Хрещатику більше беру…

— Одне слово, чи хочете, аби я вам допомогла,

— Та що ж ви бажаєте, Мар’є Матвєвно? — про-

чи мені піти?

довжує розмову Іполит.

Іполит Вікентійович теж розчервонівся, надима-

— Зробимо так, — відказує розумниця. — Ви ме-

ється від гордощів.

не лишаєте у спокої до самого кінця подорожі. А я вам

— Я вас не тримаю… — каже ображено.

дещо підкажу, якщо ви мене на місце злочину зводи-

Муся тут же вигляд зробила, що хоче встати та піти.

те і дасте час, щоби я там усе добре огля нула.

Тільки, звісно, нікуди не пішла, адже Іполит Ві-

— Я ж сказав: немає там нічого. Тільки простирад-

кентійович свою руку благально на її поклав.

ло зібгане. А небіжчик уже давно в «льодах» лежить.

Здолав таки гордість.

Що там роздивлятися?

А Муся саме на те і розраховувала!

88

89

* * *

— Не інакше як собака тут був… — ніби міркує вго-

Нарешті трапилась нагода все спокійно розди витися!

лос Муся.

З Іполитом Вікентійовичем зробити це найпро-

— Собака? — дивується Іполит Вікентійович.

стіше. Він тут — офіційний представник поліції, ні-

— Ну не сам же собака! — каже Муся і на стіл вка-

хто не заважатиме.

зує. — До того ж навряд чи став би він з собакою на

Навіть нахаба напарник десь по палубі гуляє ра-

брудершафт пити.

зом з усією публікою.

Усілася в крісло, вмостилася зручненько, ніжки на

У коридорах тиша, така, яка вночі була.

банкетку поклала (так само у доктора Шерла його ге-

Іполит відчинив двері каюти ключем, котрий йо-

рой-слідчий любив сидіти), продовжує, але так, щоби

му капітан дав, чемно пропустив Мусю вперед.

вельмишановний Іполит Вікентійович потім нібито

А тій тепер багато не треба — лише дещо пере-

сам до всього дійшов.

вірити, те, що під наглядом «чоловіка» не встигла.

— Тут із собакою одна лише пані подорожує… Хо-

Перевірити — і те, що вважає за потрібне, Іполиту

ча собаку того зазвичай служниця на руках носить…

повідомити.

Але зі служницею він теж навряд чи пити б став…

Нехай собі веде це слідство як може. Тільки б не

Ви ж бачили, який він, царство йому небесне, пиха-

заважав.

тий красень…

Оглянувши каюту при денному світлі, розпочала

А про перстень, звісно, промовчала — цю «зачіпку»

Муся свою «лекцію» (а сама, варто сказати, себе док-

собі лишила.

тором Шерлом уявила — і збоку собою ж замилува-

Іполит аж засяяв:

лась, адже все відбувалося майже по-книжному!).

— Здається, щось починає вимальовуватись! З княж-

— Отже… Бачите ту характерну пляму біля ніж-

ною треба поговорити.

ки? — показує пальчиком.

— З княжною, точно! — радісно каже Муся і враз

— Від вина? — питає Іполит.

смутнішає: — А може, все ж таки зі служницею? Во-

— Можливо… — каже.

на не гірша за саму княжну…

А сама думає: від вина вона червоною або бурою

— Точно… — згоджується Іполит, — спершу зі служ-

була б.

ницею!

Але нехай пан слідчий допетрає, що то за пляма.

— Ага, зі служницею, — киває Муся і знову ви-

А сама згадала, як песик княжни таку саму вчора

дає: — А ще здивувало мене таке: вчора пані купчи-

на килимі в салоні напудив.

ха Лизавета Павлівна вся в траурі ходила, похмуріша

— А це що — бачите? Шерсть!

за хмару, нічого її не тішило. А сьогодні цвіте, як трав-

Ага, цих ворсинок вона вчора не помітила. Узя-