Про дрібне птаство кажемо пташка чи зменшено або ласкаво пташечка, пташинка, пташиночка («Саме лиш сонце, та в блакиті ота пташиночка». – П. Тичина). Народна творчість часто вдавалась до цих слів, як, наприклад, у відомій пісні: «Будуть пташечки прилітати, калиноньку їсти, будуть мені приносити з України вісті».
Живописний малюнок і мальовничий краєвид
Багато сучасних письменників і журналістів уподобало слово живописний, тулячи його будь‑де. «У цій місцевості й навколо є багато живописних куточків», – читаємо в одному нарисі, а далі бачимо в журналах кольорові ілюстрації краєвидів під рубрикою «Живописна Україна».
Відповідниками до слів живопис і його похідних є малярство, малярський і маляр. Слово маляр позначає і в українській мові, як і в інших європейських, не тільки робітника певного фаху, що фарбує дахи, паркани та інші предмети, але насамперед митця, художника:«Пам'ятаєте, в романі Золя маляр вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій ідеал» (Леся Українка).
Є в нашій мові, чомусь занехаяне тепер, слово мальовничий, що означає «гарний, красивий, милий для ока, привабливий», «такий, що ніби намалювала вправна рука митця»: «Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга» (М. Трублаїні).
Близьким за своїм значенням до прикметника мальовничий є слово барвистий: «Сни барвисті» (М. Вороний); «Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі» (В. Сосюра).
З цього всього можна зробити висновок, що в наведеній напочатку фразі слова «живописні куточки» чи в рубриці «Живописна Україна» – так само недоречні, якби написати – «мальовничий факультет» замість малярський, а треба – «мальовничі куточки», «Мальовнича Україна». Мальовничі куточки можуть стати малярськими, коли їх перенести з природи на полотно художника.
Хоч слова приймати й сприймати – дуже схожі, проте навряд чи хто скаже «сприймати до партії», «сприймати в породіллі дитину» замість – приймати. А втім бувають випадки, коли слід подумати, яке з цих слів буде більше до речі в певному контексті. Візьмімо, наприклад, таку газетну фразу: «Доповідь збори прийняли в цілому позитивно, хоч деякі місця викликали незначні заперечення». Тут треба було б написати: «збори сприйняли», – тимчасом як у другій газетній фразі «Слова секретаря райкому всі присутні прийняли оплесками» дієслово прийняли стоїть на своєму місці.
Дієслово сприймати, будучи відповідником до російського воспринимать, має далеко вужче поле застосування, ніж приймати з його багатьма значеннями. Дієслово сприймати належить до сфери розумово–чуттєвого реагування людини на ті чи ті явища зовнішнього середовища: «Спектакль сприймали дуже добре» («Минуле українського театру»); «Його слова всі тоді сприйняли як жарт» (із живих уст); усі знають вислови: «сприймати на слух», «сприймати на дотик» тощо.
Поминаючи багато різноманітних значень дієслова приймати, спинимось на тому, коли воно каже нам не тільки про внутрішнє ставлення людини до певного явища, але й свідчить про її зовнішню реакцію на це явище, як бачимо в другій газетній фразі, де на слова секретаря райкому присутні реаґували оплесками. У таких випадках дієслово приймати стає вже відповідником до російського встречать або синонімом українського зустрічати: «присутні прийняли (чи – зустріли) оплесками», «Що хата має, тим і приймає» (приказка).
Слід нагадати, що слово приймати може бути в значенні «терпіти», «зазнавати»: «Наругу од дітей приймати» (Ганна Барвінок).
Принагідно звернімо увагу на хибний вислів «приймати участь», що раз у раз трапляється на письмі й у живому мовленні, замість якого треба казати й писати «брати участь»: «Чув Прохор, що Зінька брала участь у виставі, але, на жаль, не бачив тієї вистави» (А. Шиян).
Чекати, ждати сподіватись, надіятися
«Я й не чекав від нього іншого», – чуємо в перекладі з німецької українською мовою тексту телефільму; «Надіюсь, що не зустрінемося більше», – читаємо в художньому творі и відчуваємо якусь недоладність відомих нам слів чекати й надіятись у цих текстах. А тим часом ці самі слова в фразах «Явдоха була вже заручена і тільки чекала осені, щоб весілля грати» (Панас Мирний); «Надіявся дід на обід та й води не пив» (приказка) стоять на своєму місці. У чому річ?
Слова чекати, ждати, надіятись і сподіватись, дарма що є дуже близькі одне до одного за змістом, мають деяку нюансову різницю. Слово ждати, як і чекати, – більш функціональне, воно свідчить про активне спрямування людських думок і почуттів до когось чи до чогось: «Ждала, ждала козаченька та й плакати стала» (народна пісня). Слово сподіватися більше вказує на можливість якогось явища, припускає, що може щось статися чи хтось може щось зробити: «Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу» (О. Десняк); «Не завжди так складається, як сподівається» (М. Коцюбинський). Особливо цю різницю помітно в такій фразі: «Я багатьох ждав, але не сподівався, що й він прийде: адже ми давно вже з ним розбили глек» (із живих уст).
Читать дальше