Ю. Безпалов - Тварини

Регенерація губок чимось схожа на клонування. Але, на відміну від нього, не потребує спеціальних умов і складного устаткування. Можна протерти тіло губки через дуже рідке ситечко. І з шматочків, що пройшли через сито, у звичайній морській воді з’являються з часом нові губки. Отак просто! Мають губки й інші способи самовідтворення. Найскладніший – статеве розмноження, що передбачає злиття двох статевих клітин – чоловічої і жіночої. Ці клітини народжуються в мезоглії. Який спосіб самовідтворення кращий – простий чи складний?

Конструктивні елементи, з яких побудовані скелети губок

Зарості губок, розмаїття їхніх форм

Все залежить від того, чи бажано вносити нові риси у конструкторську схему. Якщо треба це зробити, то виникає потреба у способі добування нової інформації. Нову ж інформацію несуть статеві клітини, і називається вона генетичною. Це дуже важливо для вищих тварин, тіло яких протягом багатьох поколінь ускладнювалося. Отже, вищі тварини розмножуються статевим шляхом, частіше за все одержуючи різну генетичну інформацію від чоловічих статевих клітин батька та жіночих статевих клітин матері. Іноді жіночі й чоловічі статеві клітини належать одному організму (явище гермафродізму).

Життя губок досить просте, так само як і будова їхнього тіла, і відтворюються вони переважно простими способами, зокрема регенерацією. Тепер ми підійшли ще до одного важливого питання, що пов’язане з перевагами простоти й складності. Це питання, як і інші, нам зручно розглянути, порівнюючи тварин з машинами і механізмами.

Більшість механізмів постійно вдосконалюється. їхня конструкторська схема змінюється. Прості і не дуже досконалі машини перетворюються на вельми складні, з новими, до того не баченими можливостями. Подібне відбувається з «живими машинами», щоправда, не так швидко, як з витворами техніки, – конструктор Природа працює без відпочинку мільйони і мільярди років, весь час удосконалюючи свої витвори. Але не всі і не завжди. Іноді і досить проста конструкція (наприклад ручна пилка чи сокира) є досконалою. Досконалою, звичайно, для певних умов і потреб. Так сталося і з губками. Для своїх умов існування вони цілком досконалі. юж природа за півмільярда років і не докладала зусиль, аби перетворити губки на щось складніше. Вони не стали предками якихось більш складних «живих конструкцій». Проте й у цих простих витворах природи багато цікавого. Наведемо вже обіцяні читачу приклади.

Губки можуть бути природною заміною поролону, чи, точніше кажучи, поролон є синтетичною заміною губок. Адже губок використовували ще давні греки. Вони робили з них м’які підкладки під панцир. Ще в 60-і роки 95 відсотків американських автомобілістів мили свої автомобілі природними губками.

Губки – невеликі за розміром водяні тварини: найбільші – півтора метра, найменші – кілька міліметрів. Мешкають здебільшого в морях, але зустрічаються і в прісній воді (наприклад наші бодяги). Живуть поодинці або ж утворюють колонії – великі скупчення, такий собі су-перорганізм, побудований з багатьох окремих організмів. Колонії утворюють, зокрема, щойно згадані бодяги. Ці колонії мають вигляд білуватих наростів – суцільних або гілчастих, які можна спостерігати на підводних каменях, прісноводних рослинах, корчах, палях. У морях та океанах можна зустріти губки з більш вражаючою зовнішністю. Деякі з них сягають зросту дорослої людини. Багатьом губкам притаманне яскраве забарвлення. Зустрічаються губки золотисто-жовтого, блакитного та жовтогарячого кольору. Вони утворюють на морському дні мальовничі хащі. Весь час відфільтровуючи воду від органічних залишків, губки роблять її більш прозорою, але водночас поширюють навколо себе різкий, досить неприємний запах. До того ж іноді вони бувають отруйними. Тому великі морські тварини не їдять губок і уникають запливати в їхні зарості. Натомість більш дрібні і слабкі водяні істоти часто нехтують цією невеликою незручністю і залюбки мешкають у яскравих підводних лісах, знаходячи тут безпеку від хижаків. Деякі рибки навіть відкладають ікру в середину келиха. Неперетравлені рештки «обіду» губок можуть правити за їжу для їхніх сусідів. Відомі випадки, коли маленькі рачки, що потрапили до келиха ще личинками, підростаючи, вже не могли звідти вибратися. Вони залишалися в полоні все життя, але натомість отримували цілковиту безпеку і задовільне харчування.