Ю. Безпалов - Тварини

Лізосоми – це пухирці, що перетравлюють їжу, щось подібне до шлунка у більш складно побудованих тварин – така собі камера згорання.

Комплекс Гольджі та ендоплазматична сітка виконують роль транспортних комунікацій. У досить складних за будовою тварин таку функцію виконує кровоносна система, її аналогом у техніці можуть бути транспортні системи.

Інфузорія туфелька – великий весельний корабель у «просторі» краплини води з калюжі

Клітинна оболонка тримає форму клітини й забезпечує обмін речовин з навколишнім середовищем. За своєю функцією клітинна оболонка дещо подібна до шкіри вищих тварин.

Інфузорії, які живлятъся, відфільтровуючи з води дрібнеткі частки їжі

Найпростіші мають також органели, притаманні тим чи іншим їхнім групам. На думку деяких учених, підцарство Найпростіші має у своєму складі один-єдиний тип з тією ж назвою. Нині більш поширеною є точка зору, згідно з якою в підцарстві Найпростіші слід вирізняти такі три типи: Сар-коджгутикові, Інфузорії, Споровики. Іноді ці три типи вважають підрозділами типу Найпростіші.

Характерною рисою споровиків є істотне спрощення будови тіла, пов’язане з паразитичним способом існування в організмі іншої живої істоти (яка зветься хазяїн). Паразитуючи на хазяїні, споровик не потребує спеціальних органел травлення або ж руху. Натомість він створює у своєму життєвому циклі особливі, призначені для розмноження форми – спори. Це клітини, що несуть спадкову генетичну інформацію й покриті дуже щільною оболонкою. Один з видів споровика (малярійний плазмодій) є збудником малярії.

Інфузорії – найскладніші з найпростіших. Вони мають спеціальні органели травлення й виділення – вакуолі (пухирці в тілі, що перетравлюють здобич, збирають і виводять відходи життєдіяльності). Є в них також спеціальні органели руху – війки (інфузорія дещо нагадуєдавній багатовесельний корабель).

Деякі найпростіші, об’єднавшись у групи з 10—20 істот, здатні нападати на багатоклітинних тварин, наприклад на дрібних рачків.

На поверхні тіла розташовані навіть спеціальні органели нападу та захисту – тро-хоцисти, що «стріляють» отруйними нитками (на давніх галерах і триремах теж були стрільці). Серед інфузорій є як вільноживучі, так і паразитичні види.

Саркоджгутикові також бувають вільноживучі й паразити. В них є спеціальні органели руху – джгутики та несправжні ніжки, а також спеціальні органели травлення й виділення – вакуолі. Деякі представники цієї групи, наприклад евглена зелена, мають хлоропласти – органели фотосинтезу – риса, що поєднує їх з рослинами. До саркоджгутикових належить такий представник світу найпростіших, як амеба. Ця тварина весь час перебуває в русі і не має постійної форми.

З усіх боків її оточують відростки, так звані несправжні ніжки. Основна маса тіла поступово перетікає в якусь із ніжок. Таким чином амеба рухається – повільно, але невідступно. Натрапивши на їжу (менший за неї мікроорганізм або шматочки загиблих істот), вона обтікає її з усіх боків і, захопивши, перетравлює у вакуолі.

Амеби

Часто одноклітинні організми викликають у нас досить похмурі асоціації. Ми добре знаємо, що деякі з них є причиною тяжких хвороб, які можуть спричинити смерть іншим тваринам та людині. Недаремно саме одноклітинних, а не хижих вовків чи отруйних змій називають найнебезпеч-нішими для людей тваринами. Але найпростіші спричиняють не самі лише неприємності, вони також причетні до такого чарівного природного явища, як нічне світіння моря. Це феєричне видовище можна спостерігати і на близькому до нас Чорному морі, але в більш теплих південних морях світіння води значно яскравіше. Хвилі, випліскуючись на берег, раптом спалахують яскравим зоряним світлом, кораблі та риби залишають на воді сяючий слід.

Річ у тім, що в морській воді мешкає безліч мікроскопічних істот, у клітинах яких є особлива масляниста речовина, котра має властивість світитися за певних умов. Іноді морською водою з мікроорганізмами насичується пісок берега, тоді людина, що йде вночі пляжем, залишає за собою вогняні сліди. Світіння води, поширене здебільшого в теплих морях, не є виключно південним явищем. Морякам доводилося спостерігати на узбережжі острова Шпіцберген сніг, що світився.