Т. Харченко - 100 знаменитих людей України

Хлопчик ріс романтиком і мрійником. Почувши якось від двоюрідного брата про легендарний переліт Луї Блеріо через Ла-Манш, він назавжди занедужав небом. Але Олег не тільки по-дитячому стрибав з парусиновою парасолькою з даху, він підійшов до своєї мрії ґрунтовно – збирав і систематизував усе, що тією чи іншою мірою стосувалося авіації: фотографії з журналів, малюнки, книги, моделі. Згодом великі пізнання з історії літакобудування у світі стали йому в пригоді.

Наступною сходинкою до неба, як думав Олег, мало стати реальне училище, де віддають перевагу технічним наукам. У перші учні він не вибився, зате досконало опанував французьку мову. Потім спалахнули війна і революція, училище закрилося, коли Олегу виповнилося 14 років, а в школу для дорослих приймали тільки з 16-ти. Антонов прилаштувався до старшої сестри і, тихенько сховавшись на задній парті, жадібно вбирав знання. До зразкового учня незабаром звикли, а через два роки видали свідоцтво про закінчення школи. Свою мрію про польоти Олег плекав як і раніше, весь вільний час проводив на аеродромі 33-го загону червоних військових льотчиків, щось майстрував із літакових деталей, знайдених на звалищі. А ще разом із друзями він створив «Клуб аматорів авіації», і вони з ентузіазмом приєдналися до роботи щойно створеного Добровільного товариства друзів Повітряного флоту (ТДПФ). І якщо шлях до літної школи сину службовця був закритий, то будувати моделі і планери ніхто заборонити не міг.

Креслення і загальний рисунок свого першого планера «Голуб» ОКА-1, розфарбовані для більшої переконливості акварельними фарбами, 17-річний Олег надіслав на московський конкурс. Він виявився єдиним молодим ентузіастом, який ризикнув представити на суд фахівців своє дітище, і був премійований пробним польотом на німецькому гідролітаку «Юнкерс-12». Як активіст і керівник авіамайстерні, Антонов за рекомендацією ТДПФ вступив до Саратовського університету. Щоправда, Олега туди не хотіли приймати, тому що кароокий хлопчисько через постійне недоїдання і перенесений висипний тиф мав вигляд років на 13—14. Але колійний факультет, на щастя для Антонова, закрили, і через рік він уже був студентом відділення гідроавіації в Ленінградському політехнічному інституті (1925 р.). Навчався Олег легко й із задоволенням, а як досвідченого планериста його відразу було обрано секретарем технічного комітету ТДПФ. На той час він написав дві брошури – «Найпростіші моделі планера з паперу» і «Навіщо нам потрібні планери», взяв участь у зльоті планеристів у Коктебелі. Щоправда, «Голуб» так і не злетів, але модель викликала інтерес самобутньою конструкторською розробкою.

В інституті Антонов часу не марнував: працював інструктором авіамодельного гуртка, готував дописи в газету, робив макети літаків для науково-фантастичного фільму «Наполеон-газ», заробляючи таким чином на їжу. Він багато встигав, очевидно, допомагало гасло: «робити повільні дії без проміжків між ними». Цікаво, що антоновський планер ОКА-3 випробував під час своєї опали уславлений льотчик В. Чкалов, він же навчав майбутнього конструктора тримати штурвал літака. А на одному з перших зльотів у Коктебелі Олег познайомився ще з одним завзятим планеристом, який мріяв установити на аероплан без мотора (планер) не мало не багато, а ракетний двигун, – С. Корольовим. Абсолютно несхожі за характером люди зберегли юнацьку дружбу на все життя.

У 25 років Антонов став одразу головним конструктором у КБ Московського планерного заводу. Ще за роки навчання він побудував ОКА-3, «Стандарт-1», «Стандарт-2» і ОКА-6 – могутній планер «Місто Леніна». Завдання «від моделі до планера, від планера – на літак» молодий конструктор успішно виконав: протягом восьми років завод випускав до двох тисяч машин на рік. Величезна зацікавленість молоді планеризмом була зумовлена майже повною відсутністю в той період літаків, і кожен майбутній льотчик навчався літати саме на планерах. Та й сам Антонов неодноразово визнавав, що «будував планери, щоб літати». Усього серійно випускалося близько тридцяти типів його планерів і серед них: «Упар», «Рот-Фронт-7» (на ньому 1939 р. О. Клепикова встановила міжнародний рекорд дальності – 749 км за 8 год. 25 хв., багато років не перевершений), БС-3 («Буксирувальний серійний»), «Масовий-4» та експериментальний мотопланер ЛЕМ-2.

Незважаючи на величезну завантаженість, молодий конструктор наполегливо займався спортом. Це був своєрідний протест проти туберкульозу, що постійно підточував здоров'я. Особливу увагу Антонов приділяв тенісу і грав майже на рівні професіоналів. На кортах він і познайомився зі своєю першою дружиною Лідією Сергіївною Кочетковою і повіз її у весільну подорож на зліт планеристів до Коктебеля (1930 p.). Елегантний, завжди добре одягнений, ввічливий, Антонов вирізнявся на тлі однолітків підкресленою інтелігентністю і нескінченною відданістю своїй мрії. Лідія Сергіївна признавалася: «Я була вражена польотами і людиною», і незабаром справа чоловіка стала і її справою: вона сконструювала найменший планер у Союзі – «8 Березня». 1936 р. у подружжя народився син Роллан, а за рік родина розпалася. Олег Костянтинович закохався в прекрасного розраховувача міцності Єлизавету Аветівну Шахатуні. Відбулися зміни не лише в його особистому житті. Сталін наказав закрити планеризм через утечу на навчальному літаку інструктора планерної справи в Коктебелі. Коли Антонова зняли з посади, генеральний авіаконструктор О. С. Яковлев запропонував йому посаду провідного конструктора у своєму КБ (1938—1940 pp.).