Святе Письмо

1 Віра є запорукою того, чого сподіваємося, - доказ речей невидимих. 2 Через неї предки були добре засвідчені. 3 Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало. 4 Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє. 5 Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові. 6 Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають. 7 Вірою Ной, повчений об'явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведности, яка з віри. 8 Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав , узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде. 9 Вірою він перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці. 10 Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник. 11 Вірою і сама Сара дістала силу прийняти насіння, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним того, хто дав обітницю. 12 Тож від одного, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на небі, як піску край моря, без числа. 13 У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони «чужинці на землі й захожі». 14 А ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини. 15 І якби вони пам'ятали про ту, з якої вийшли, мали б час повернутися. 16 Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо він їм приготував місто. 17 Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, 18 до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство», 19 думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ. 20 Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. 21 Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22 Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості. 23 Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякалися царського наказу. 24 Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; 25 волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, 26 бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту. 27 Вірою він покинув Єгипет, не побоявся царського гніву, бо стояв твердо, як той, що Невидимого бачить. 28. Вірою відсвяткував Пасху й скроплення кров'ю, щоб губитель не торкнувся їхніх первородних. 29. Вірою перейшли Червоне море, як по суходолі, що спробувавши єгиптяни, потопились. 30 Вірою єрихонські мури по семиденнім обході впали. 31 Вірою Рахав, блудниця, прийнявши мирно вивідувачів, з невірними не загинула. 32 І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33 що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34 силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35 Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36 Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці; 37 їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38 вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39 І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40 бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.

1 Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2 вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу. 3 Тож думайте про того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом. 4 Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха. 5 І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: «Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не падай духом, коли він тебе картає, 6 бо кого Господь любить, того карає, і б'є кожного сина, якого приймає.» 7 На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає? 8 Коли ж вас виховано без картання, - якого всі зазнають, - то ви незаконновроджені, а не сини. 9 А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, то чи ж не багато більш ми маємо коритися Отцеві духів, і будем жити? 10 Ті бо на короткий час, як знали, нас карали; він же - нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости своєї. 11 Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности. 12 Ось чому випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна 13 і зробіть вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало. 14 З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить. 15 Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті, щоб якесь гірке коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох; 16 щоб не було ніякого блудника чи нечестивця, як Ісав, що за одну лиш страву запродав власне первородство. 17 Ви бо знаєте, що потім, як він хотів одержати благословення, він був відкинутий, бо не було в нього змоги змінити рішення, хоч його і просив про це з сльозами. 18 Ви ж не приступили до гори, до якої можна рукою доторкнутись, ані до вогню палкого, ані до хмари, ані до темряви, ані до бурі, 19 ні до гомону сурми, ані до якогось голосу слів, від якого ті, що його чули, випрошувалися, щоб до них і слова більш не говорити; 20 бо не могли знести наказу: «Навіть і скотина, як до гори діткнеться, буде камінням побита.» 21 І таке страшне було видіння, що Мойсей промовив: «Я повен страху і тремчу ввесь!» 22 Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів, 23 до церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх - Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости, 24 і до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева. 25 Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє; бо коли ті, що зреклися того, який говорив на землі, не уникнули кари, то скільки більше ми, коли відвернемося від того, хто говорить з неба. 26 Того, голос якого колись був захитав землю, а нині обіцяв, кажучи: «Ще раз я захитаю не лиш землю, але й небо.» 27 Те «ще раз» вказує, що захитане, тому що створене, - переміниться, щоб перебувало непохитне. 28. Тому що ми приймаємо непохитне царство, зберігаймо благодать, то й служімо нею довподоби Богові з побожністю й острахом. 29. Бо Бог наш - вогонь, що пожирає.