Святе Письмо

1 Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. 2 За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки. 3 Він - відблиск його слави, образ його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, 4 ставши від ангелів стільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім'я. 5 Кому бо з ангелів він коли мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе?» І ще: «Я буду йому за Отця, а він буде мені за Сина?» 6 Коли ж знов уводив Первородного у світ, то каже: «Нехай поклоняться йому всі ангели Божі.» 7 А щодо ангелів мовить: «Той, хто вітри своїми вісниками вчиняє, а полум'я вогненне - слугами своїми.» 8 А до Сина: «Престол твій, Боже, віковічний, і берло правоти - берло твого царства. 9 Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконність, тому помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости понад твоїх співучасників.» 10 І: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса - діло рук твоїх. 11 Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12 Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж - той самий, і літа твої не скінчаться.» 13 До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14 Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?

1 Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2 Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3 то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули, 4 коли Бог засвідчив знаками, дивами й різними потугами, ще й дарами Святого Духа, що їх він розділює за своєю волею. 5 Не ангелам бо підкорив він світ майбутній, про який ми говоримо. 6 Бо десь хтось засвідчив, кажучи: «Що таке людина, що ти про неї пам'ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього? 7 Ти вчинив його малощо меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. 8 Усе підкорив йому під ноги.» А коли все підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, 9 а бачимо Ісуса, який за те, що перетерпів смерть, увінчаний славою і честю, який на малу хвилину був нижче ангелів, щоб благодаттю Божою зазнати за всіх смерти. 10 Годилось бо йому, - заради якого все і через якого все, що ввів багато синів у славу, - вдосконалити стражданням того, хто дав почин їхньому спасінню. 11 Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами, 12 коли каже: «Я звіщу ім'я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.» 13 І ще: «Буду надіятись на нього.» Та й: «Ось я і діти, що їх Бог мені дав.» 14 А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15 і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві. 16 Адже не ангелам іде на допомогу, а потомству Авраама. 17 Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиереєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18 Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу.

1 Ось тому, святі брати, учасники небесного покликання, вважайте на апостола й архиєрея, якого ми вірою визнаємо, Ісуса, 2 вірного тому, хто його настановив, як був Мойсей у всім його домі. 3 Бо він удостоївся остільки вищої понад Мойсея слави, оскільки більшу честь має будівничий, ніж будинок. 4 Усякий бо дім хтось будує, а той, що збудував усе, - Бог. 5 Мойсей був вірний у всім його домі, як слуга, на свідчення того, що мало бути сказане, 6 Христос же - як Син у своїм домі. А дім цей - ми, якщо дотримаємо до кінця непохитне довір'я і похвалу надії. 7 Ось чому, як каже Святий Дух: «Коли ви почуєте сьогодні його голос, 8 не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки в день спокуси у пустині, 9 де мене спокушали батьки ваші, виставляли мене на пробу, дарма що 10 сорок років бачили мої діла. Тому я і прогнівався на рід цей і мовив: Вони завжди блудять серцем, вони доріг моїх ніколи не знали! 11 Тому я і поклявсь у своїм гніві: Ні! їм не ввійти в мій відпочинок!» 12 Глядіть же, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, 13 а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хтось із вас не став запеклим через обманство гріха. 14 Бо ми стали учасниками Христа, якщо додержуємо аж до кінця твердо нашу віру, як напочатку, 15 як ото говориться: «Коли почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці бунту.» 16 Хто були ті, що почувши, збунтувалися? Хіба не всі ті, що вийшли з Єгипту під проводом Мойсея? 17 На кого він гнівався сорок років? Хіба не на тих, що згрішили, які лягли кістьми в пустині? 18 Кому ж він клявся, що не ввійдуть у його відпочинок, якщо не тим, що були неслухняні? 19 І бачимо, що не могли ввійти через невірство.