Джон Кехо - Квантовий воїн

Утім, не лише релігії висувають голографічну модель свідомості; у наші дні багато науковців також роблять кроки в цьому напрямку. Невролог Річард Рестак, автор бестселеру «Мозок», який ліг в основу серіалу телекомпанії PBS, твердо переконаний, що «голограма є не лише можливою, але й наразі, мабуть, нашою найкращою моделлю функціонування мозку». Рестак, як і безліч інших науковців та дослідників у цій галузі, захоплюється можливостями нашого мозку — а чому б і ні? Материнська плата нашої свідомості — людський мозок — це неперевершений шедевр творіння. У відомому нам Усесвіті немає нічого такого, що було б іще більш складним та заплутаним, і ми й досі не втомлюємося пізнавати його можливості, хоча й близько не підійшли до розуміння його потенціалу. Дійсно відомо лише те, що мозок був запрограмований на свій максимальний потенціал та ефективність.

Аби зрозуміти механізми роботи мозку, розпочнімо з ролі, яку нейрони відіграють у його розвитку. Нейрони переносять інформацію, і без них наш мозок не міг би функціонувати, тож природа піклується про те, щоб ми не відчували в них нестачі, адже з моменту нашого зачаття нейрони починають вироблятися зі вражаючою швидкістю. Неймовірно, але на сьомому тижні вагітності нещодавно сформований мозок ембріона стрімко зростає і протягом хвилини виробляє п’ятсот тисяч нейронів. Фактично у всіх ділянках мозку починають виникати функціональні мережі.

При народженні наш мозок містить сто мільярдів нейронів, і кожен із цих ста мільярдів з’єднаний з тисячами інших нейронів, а деколи й із сотнями тисяч. Коли ми народжуємося з утроби матері, кількість зв’язків сягає вже мінімум ста трильйонів. Науковець Джеральд Едельман стверджує, що сама лишень кора головного мозку містить тридцять мільярдів нейронів, здатних створити мільйон мільярдів синаптичних зв’язків6. Тож не дивно, що мозок людини часто називають найскладнішим відомим нам об’єктом Всесвіту, і є всі підстави вважати, що багато його функцій наразі нам ще не відомі.

Про таке об’єднання мільйонів нейронів у функціональні мережі читаємо і в наступному постулаті: «Нейрони, що разом активуються, також разом з’єднуються». Це називають законом Гебба, який є одним із ключів до розуміння не тільки нейропластичності, але й можливостей мозку7. Згодом, коли ми розглядатимемо ці процеси у квантових методах сили мозку, то зрозуміємо, наскільки неоціненними є можливості мозку формувати нові нейронні мережі.

Донедавна наукова спільнота значною мірою ігнорувала унікальну здатність мозку утворювати нові нейронні зв’язки здебільшого через те, що мало хто розумів, як та чому це працює. У двадцять першому сторіччі все докорінно змінилося, тож нейровчені та нейробіологи із захопленням кинулися досліджувати приховані потенціали нейропластичності — і недарма. Ми дізнаємося, що нейропластичність у поєднанні із законами квантової реальності відкриває перед нами нові та нечувані можливості, про які дотепер ми навіть і не замислювалися.

Слово «нейропластичність» звучить вражаюче, проте насправді пояснює доволі простий процес: здатність нейронів повсякчас утворювати нові зв’язки. Нейропластичність за своєю суттю є процесом, під час якого мозок формує все нові й нові нейронні зв’язки.

Саме Зиґмунд Фройд першим висловив припущення, що мозок має нейропластичні можливості, детально описавши це у своїх працях. У 1895 р., більш ніж за п’ятдесят років до того, як Дональд Гебб сформулював відомий закон, Фройд досліджував питання зв’язків між синапсами й у своїх статтях пояснював, як саме ми змінюємося залежно від набутих нових знань, нового досвіду та установок, які даємо собі. Про це мало хто знає, але насправді на початку своєї кар’єри Фройд працював у лабораторії нейровченим і перейшов до приватної практики лише для того, аби забезпечувати себе та свою родину. Іронія в тому, що якби за роботу в лабораторії платили більше і він залишився б на цій посаді, то, мабуть, ніколи б не написав того неймовірного багатства праць про підсвідомість8. Отже, ідеї Фройда щодо нейронних зв’язків значною мірою сформували його мислення і згодом стали підґрунтям для психоаналітичних методів.

Цей вражаючий процес утворення нейронних зв’язків активно відбувається на всіх стадіях формування ембріона. Однак, щойно ми полишаємо утробу матері, ця динаміка докорінно змінюється. Відтоді на формування нашого мозку та утворення в ньому нейронних зв’язків впливає навколишнє середовище, запускаючи процес, який зрештою стає вирішальним для визначення нашої майбутньої індивідуальності. Зростає кількість новостворених синапсів і нейронів, але водночас відбувається процес їхнього безжального знищення. За деякими підрахунками, у період між дитинством та раннім підлітковим віком руйнується двадцять мільярдів синапсів щодня9. Які синапси залишаються, а які знищуються, залежить лише від того, чи проходитимуть сигнали по нейронних мережах. Виживають тут найбільш зайняті. Ті зв’язки, які використовуються, міцнішають, перетворюючись на постійні фрагменти нейронної схеми мозку, тоді як неактивні синапси руйнуються.