Любомир Гузар - Про гріхи і чесноти

Ярослав Мурафа, 10 років, м. Галич (Івано-Франківська обл.)

Сміливість.

Софія Лозова, 12 років, м. Київ

Сміливість.

Діана Ковтун, 11 років, м. Галич (Івано-Франківська обл.)

Часто в літургічних молитвах ми просимо в Бога сміливості звертатися до Нього. Так би мовити, сміливості довір’я. Це як дитина звертається до батька.

Адже коли ми спілкуємося з чужими людьми, то часто знічуємося, коли треба про щось попросити. Дитина ж до батька звертається просто і ясно: тату, я голодний, тату, мені це потрібно… І Церква заохочує нас так само сміливо звертатися до Бога: Господи, вислухай мене, Господи, поможи мені. Інакше кажучи, не крутити перед Богом, не старатися вдавати щось, а просто сказати: Боже, мене то болить, поможи мені, вислухай мене.

Такого довір’я, простоти – святої простоти – нам часто бракує. Бо дехто каже: а як то до Бога так казати?

Спокійно казати! Це і є сміливість довір’я до Господа Бога, усвідомлення, що Господь – мій найкращий приятель.

Гідність – це те, що ми одержали від Бога. Один із її атрибутів – почуття правди. Гідністю не можна назвати те, що ми самі собі домислили чи приписали. Адже вона є виявом людського єства – того божественного, що в нас є.

Гідність пов’язана з відчуттям та усвідомленням нашого походження. Неземного походження… Хтось може пишатися тим, що походить із княжого роду. Але це інше відчуття… Гідність стосується насамперед нашої належності до божественного. Адже людина сотворена Богом за його образом і подобою.

Бог дає нам дар життя через батьків, через покликання, таланти, через дар Святої віри.

Гідність.

Ярослав Мурафа, 10 років, м. Галич (Івано-Франківська обл.)

Революція Гідності – теж має стосунок до цього важливого усвідомлення. Звичайні люди зрозуміли, хто вони є і які мають права – адже мають походження від Бога. Людська гідність невідривна від розуміння того, що людина є сотворінням Божим.

Часто кажемо про когось: поводиться гідно… То означає, що та особа свідома своєї гідності.

Не слід плутати гідність із гордістю чи навіть погордливістю – це коли хтось із нас вважає, що нібито один такий на світі й іншого нема й не буде.

Гідність – то не є гордість. Мовляв, я дуже поважний, дуже добрий чоловік, щоб таке робити… Ні, я є людина, Боже сотворіння, наділене Божими дарами, і я свідомий гідності й поводжуся так, щоб не образити іншого – я, мовляв, пан, а ти дурень…

Наприклад, Митрополит Шептицький з усіма вмів говорити. І з великими панами, шляхтою, і зі звичайними селянами, робітниками. Він кожного шанував. І всі, з ким він розмовляв, відчували: він мене сприймає як людину.

Дар розуму, дар волі, дар свободи, які дає нам Бог, – це все належить до природи людини. І людина втішається цими дарами – ними наділено кожного з нас. Нема такого, хто їх не має. Раз я є людиною, то маю всі дари, які Господь Бог дає кожній людині.

Одна із Заповідей Божих каже: люби ближнього свого, як самого себе. Любити ближнього, як самого себе означає бачити в ньому ту саму гідність, якою я сам втішаюся, оскільки розумію, що походжу від Бога й живу волею Божою, бо Бог мене сотворив. Так само Бог сотворив усіх інших.

Співзвучні слова «самолюбство» чи «себелюбство» не мають з тією любов’ю, про яку каже Ісус Христос, нічого спільного. Ці поняття стосуються тих, хто догоджає собі, потурає в усьому, ставиться до себе надміру поблажливо. А любов, яку заповідав нам Ісус Христос, – то і є почуття власної гідності.

Людина може народитися на королівському дворі, а може – і в простій сільській хаті. Різниці немає, бо і та й інша мають божественне походження й наділені людською гідністю, яку слід шанувати.

Кожна особа має обов’язок дбати про щось чи про когось. Бо хто не відчуває обов’язку, той не вважає за потрібне чимось корисним займатися, не несе ніякої відповідальності, не має на меті досягнення певних результатів.

Одна справа, якщо я трактую це так, що не хочу нав’язувати себе іншим. Але якщо мені просто не хочеться брати на себе будь-які зобов’язання – аби мені було добре, – то це вже серйозна вада.