Клайв Люїс - Листи Крутеня

З огляду на це мені приємно чути, що він усе ще ходить до церкви і причащається. Я знаю, що в цьому є небезпека; але хай краще буде так, щоб тільки підопічний не усвідомив того розриву, який він здійснив зі своїм християнським життям протягом перших місяців. Але оскільки зовні він зберігає звички християнина, то його можна змусити думати про себе, як про людину, яка завела кількох нових друзів і дозволяє собі деякі розваги, але духовний стан якої не змінився і залишається майже таким самим, як і шість тижнів тому. Поки підопічний так думає, ми маємо справу не з щирим каяттям у скоєнні якогось певного, цілком визнаного гріха, а лише з нечітким, хоч і тривожним, відчуттям, що учинив щось не так.

З цією невиразною стривоженістю треба поводитись дуже обережно. Якщо вона стане надто сильною, то може збудити його і зіпсувати всю гру. З другого боку, якщо ти повністю вгамуєш її — що, між іншим, Ворог навряд чи дозволить тобі зробити — ми втратимо важливий елемент у цій ситуації, який може привести до корисного наслідку. Якщо ж цьому відчуттю дати жити, але не дозволити стати непереборним і розвинутися в справжнє покаяння, то в такому разі воно переросте в неоціненну тенденцію — посилить нехіть підопічного думати про Ворога. Всі люди якоюсь мірою майже завжди відчувають таку нехіть, але коли думки про Нього викликають і посилюють оте невиразне відчуття напівусвідомлюваної провини, ця нехіть зростає вдесятеро. Вони уникають кожної думки, що нагадує їм про Нього, подібно, як люди, опинившись у фінансових труднощах, уникають самого вигляду банкової книги. В такому стані твій підопічний не тільки нехтуватиме своїми релігійними обов'язками, він дедалі дужче ненавидітиме їх. Він намагатиметься якомога менше думати про них і забуватиме відразу ж після того, як тільки спрямує свою увагу на щось інше. Кілька тижнів тому ти змушений був відволікати його увагу від молитов, переконуючи підопічного в їх нездійсненності, а тепер він іде до тебе з простягнутими руками і мало не просить забрати від нього його мету і пригасити його серце. Підопічний не хоче, щоб його молитви були правдивими, бо нічого в світі так не боїться, як тісного контакту з Ворогом. Тепер його мета полягає в тому, щоб не тривожити своє приспане сумління.

В міру усталення цього становища ти поступово звільнятимешся від нудного обов'язку шукати для спокутування різні види задоволення. В міру того, як його стривоженість і нехіть визнавати й поборювати звичку віддаляє його від справжнього щастя, і в міру того, як, завдяки звичці, задоволення, що випливають із суєти, збудження й зухвалості, стають менш приємними (бо, на щастя, саме це робить звичка із задоволенням), ти побачиш, що достатньо зробити будь-що або й нічого для того, щоб привернути його розсіяну увагу. Тоді вже не треба більше шукати нову гарну книжку, яка б зацікавила підопічного, утримувала б його від молитов, роботи чи сну, — для цього достатньо буде колонки оголошень у вчорашній газеті. Ти зможеш легко примусити його марнувати час не тільки на розмови з тими, хто йому подобається, але й на розмови з тими, хто йому байдужий; марнувати час на речі, які його дратують. Ти зможеш примусити його взагалі байдикувати протягом тривалого часу. Ти зможеш тримати підопічного у своїй владі до пізньої ночі, і він не протестуватиме, а безтямно дивитиметься на мертвий вогонь у холодній хаті. Ти зможеш перешкодити будь-яким корисним його починанням і нічого не дати натомість, внаслідок чого він врешті-решт скаже так, як сказав, прибувши до Пекла, один із моїх підопічних: «Тепер я бачу, що втратив більшу частину свого життя, не роблячи як того, що мав би робити, так і того, що мені подобалося». Християни кажуть, що Ворог це той, без якого «Ніщо» стає сильним. І це справді так. «Ніщо» достатньо сильне, щоб забрати в людини найкращі роки навіть не на солодкі гріхи, а на похмуре й нудне блимання розуму над хтозна чим, на задоволення бажань таких кволих, що істота ледве усвідомлює їх, на постукування пальцями і на марне чекання невідомо чого, на насвистування мелодій, яких вона не любить, на довге невиразне плетиво марень, які виникли цілком випадково і позбавлені навіть хтивості чи амбіційності, щоб бути притягальними. А позбутися цього людина не може, бо надто слабка.

Ти скажеш, що все це дуже маленькі гріхи. Звичайно, тобі, як і всім молодим спокусникам, хочеться похвалитися разючими злочинами. Але запам'ятай: єдине, що важить, це відстань, на яку ти відштовхнеш людину від Ворога. Хай які завгодно, навіть малі, будуть ті гріхи, але, взяті разом, вони повинні мати таку силу, щоб якомога швидше відірвати людину від Світла і завести її в Темряву невірства. Вбивство не краще за картярство, якщо картярство може привести до мети. Справді, найпевніший шлях до Пекла має бути поступовим: полога, плоска поверхня без крутих поворотів, без дороговказів.