Габріель Лауб: Душа раба божого Міхаеля

— Отже, підсудний, — суворо мовив один із засідателів, — ви визнаєте, що спокусили тоді свою двоюрідну сестру?

— Так, — відповіла Міхаелева душа, — я спокусив її.

— Подумайте, — втрутився захисник, — вам же тоді було чотирнадцять років, а тій жінці — двадцять шість.

— Я вже й тоді був хлопець хоч куди, — не без гордощів відповіла Міхаелева душа. — А вона — скромна вдова-солдатка, та ще й з дитиною…

— Вимагаю закликати свідком душу раби божої Клари, — звернувся захисник до суду, і голова доручив судовому виконавцю привести свідка.

Душа раба божого Міхаеля (посмертний реєстраційний номер 327) поглянула на своє відображення в дзеркальній поверхні бронзової пластини з десятьма заповідями й лишилася задоволена собою — її нематеріальна оболонка мала такий самий вигляд, як колись і сам Міхаель у розквіті сил, хоч помер він аж у сімдесят два роки.

Принцип максимального збереження найвигіднішої зовнішності, так само як і нехтування прізвищем та національністю, належав до основних засад Небесного кваліфікаційного суду і мав забезпечити однакове ставлення до всіх душ. Усе ж таки душі-судді теж були колись людьми.

Першому слуханню цієї справи передувала довга суперечка між обвинувачем і захисником. Обвинувач — диявол у чорній з червоною оторочкою мантії і в такому самому береті — мав дуже вишуканий вигляд і одразу ж зажадав провести процес якомога швидше.

— Покійний Міхаель, — доводив він, — був бабій, спокусник, перелюбник і розпусник. Обвинувачення надало в розпорядження високого суду список його гріхів. До списку ввійшло шістсот вісімнадцять імен жінок, з якими покійний мав статеві зносини, і понад дев'ятнадцять тисяч дат, коли було скоєно злочини. Підсудний був непоправно впертий — він затято грішив цілих п'ятдесят вісім років. Перший статевий акт відбувся в день його чотирнадцятиліття, останній — сьогодні вранці в хвилину його смерті. Випадок такий очевидний, що душу раба божого Міхаеля можна без подальшого розслідування засудити до вічного пекла.

Міхаелева душа бачила, що обвинувачення незаперечні. Вона роздивлялася браму до раю, що виднілася ліворуч від суддівського столу, без особливої цікавості, бо усвідомлювала: перед таким грішником, як Міхаель, вона повік не відчиниться. На трохи подряпаній, пофарбованій білою лаковою фарбою брамі старомодними, закрутистими літерами стояло: «Рай — нагорода праведним». Під цим написом був малюнок: яскраво-зелена пальма і пухкеньке рожеве янголятко, що дме в сурму, — безперечно, витвір якогось відомого іконописця.

А ота пара танцюристів — чорт у фраці та рудокоса звабниця — на блискучій, червоного дерева брамі праворуч від столу вийшла, поза всяким сумнівом, з-під пензля першокласного експресіоніста. І сучасними, стрімкими літерами напис: «Життя — пекло. Пекло — життя».

Перспектива навіки зникнути за цією другою брамою зовсім не лякала душу Міхаеля. За ці кілька годин у загробному світі з'ясувалося, що в нього ще збереглася від земного життя здатність до різних емоційних поривань. А от страху він не відчував. Страх — це відчуття суто земне, зі смертю воно зникає.

Ангел-захисник не збирався так легко відступати. У довгих білосніжних шатах — просто-таки уособлення гідності — він виступив наперед і попросив голову суду (перед цим він по секрету шепнув Міхаелевій душі, що то — душа самого праведного царя Соломона) відхилити пропозицію обвинувачення.

— Я не маю наміру оскаржувати цифрові дані пекельної канцелярії, — заявив він. — Але захист може довести, що раб божий Міхаель не був перелюбником і спокусником у негативному розумінні цих слів, а тим більше не розпусником. Поняття «бабій» юридичне не зафіксоване, а кількість людських контактів з іншою статтю — сама по собі ще не підстава для засудження. Високому судові це добре відомо…

Ангел пильно подивився голові у вічі, і душа царя Соломона, який за життя мав у гаремі тисячу дружин, згідливо кивнула головою. Заяву обвинувачення було відхилено, і голова суду запитав у представника пекельної прокуратури, чи бажає той продовжити свої обвинувачення або щось додати.

— Лише одне зауваження, для годиться: список гріхів за перші п'ятдесят років життя підсудного, мабуть, неповний, оскільки на той час ми не мали в пеклі електронно-обчислювальної машини, а картотеку вів нечистий вісімнадцятого рангу, що за життя керував статистичним управлінням. А взагалі я з нетерпінням чекаю аргументів вельмишановного представника милосердного судочинства й збираюсь поділитися своїми міркуваннями з приводу окремих його висловлювань.