Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

В обліковій картці, що зберігається в Ухтинському архіві МВС Республіки Комі, мені пощастило уточнити дати пересування зека Губенка Павла Михайловича (Остапа Вишні) територією Ухтпечлагу. На жаль, не всюди поставлено роки, а лише числа й місяці, та все ж таки цей документ свідчить про десятилітні мандри по відділеннях, «командировках» (так називалися певні копальні, що містилися за межами табірних зон). Незважаючи на те, що не всі записи пощастило розшифрувати та точно визначити всі дати, цей документ заслуговує, щоб його навести повністю (у квадратних дужках подаються ймовірні роки).

Останній даті передували події, які досі залишаються таємницею, як і дата відправки ув’язненого до Москви (з листів письменника видно, що з Ухтіжемлагом, де перебував у 1943 р., Остап Вишня розпрощався лише у вересні чи на початку жовтня того року).

Хто перший порушив клопотання про звільнення Остапа Вишні? Про це, напевно, точно не знав ні сам Павло Михайлович, ні його родина. М. Бажан на запитання Варвари Олексіївни, кому належить ця чудова ініціатива, назвав ім’я Олександра Довженка. Проте, як згадував Ю. Смолич та інші мемуаристи, звільнення письменника добивалися ще кілька осіб, насамперед і тодішній голова Спілки радянських письменників України М. Рильський, і Ю. Яновський, і все те коло літераторів, яке в 1943 р. було близьким до М. С. Хрущова й умовило його порушити клопотання перед Сталіним про звільнення українських письменників. Із них першим і єдиним до смерті «вождя народів» вийшов на волю Остап Вишня.

Поділити землю між селянами – справа не маленька.

Треба все передбачити, зважити, обґрунтувати, придивитися до місцевих особливостей, ґрунту, вдачі населення і т. ін., і т. ін.

І земельні комітети, і земельні управи, і селянські з’їзди, інструктори, пояснення, циркуляри…

Департамент земельної реформи з комісіями, фахівцями.

Взагалі – велика справа.

Це у нас!

У Денікіна справа далеко простіша!

Приїжджає до села загін.

– Зібрать сход!

Зібрали.

– Хто хоче землі – вперед!

Дехто виходить. Більшість землі не хоче – не ворушиться!

Але… (отут-то виявляється знання селянської думки) командир загону наперед знає, хто землі хоче.

Має такий список…

І все безземельні або малоземельні.

Викликає. Виходять.

Ділять…

Одному – двадцять п’ять, другому – п’ятдесят, а іншому – й до ста буває.

Буває іноді, що шомпол ламається, тоді беруть новий…

Хто більше добивався, тому більше й дають.

Біднішим – менше.

Усе як слід!

Це – земельна реформа.

А свобода…

Чи є де-небудь ще така, наприклад, свобода совісті, як у Шульгіна?

Нігде не найдете!

Запевняю вас, що нігде в світі не дозволять розпустити так «свободно» свою совість, як розпустив її Шульгін.

Чи ви гадаєте, що де-небудь є така «свобода» слова, як у «Киевлянина» або «Київської Дуньки»?

А свобода «зібрань» яка!

Ви тілько почитайте, як «збирають» з київського населення «самообложеніє» на користь добрармії.

«Зібрання» поголовні!

Ні, таки що не кажіть, а видно людей з державним досвідом…

Панове, я галасую на всю пельку:

– Рятуйте!

Бо я розгубився. Остаточно. І без повороту.

Подумайте:

– Є Україна. Є український народ!

– Що таке народ?

– Я гадаю так:

Народ, то є все населення, що живе в межах республіки.

Себто:

– Селяни, робітники, трудова інтелігенція, буржуї…

Це – народ!

На Україні найбільше селянства. Згуртовано воно в селянські спілки.

Здавалося б:

Селянство зорганізувалось, виявило свою волю, свої бажання.

Сказало «Селоспілці»:

– Провадь!

Так ні:

З’являється ще «селянський» центр.

– «Селянська соціалістична партія».

– Кого вона репрезентує?

– Теж селян? Яких?

– Другого поверху, чи як?

– Навіщо вона?

Але це ще хоть «скромненько».