Леонід Чернов - Пригоди професора Віл'яма Вокса на острові Ципанго

В цю мить трапилось щось незвичайне: в човен стрибонув колишній шеф поліції, Понеділок на ім’я, й закричав

– Прощайте, хлопці! Я не зраджу свого доброго професора.

Віл’ям Вокс поцілував Понеділка, підніс вітрило вгору і, коли човен рвонувся вперед, показав дикунам кулака.

Дикуни зареготали, обтерли спітнілі лоби й з полегшенням зітхнули як люди, що скинули з плечей стопудовий тягар.

Довго стежили вони радісними очима за професоровим човном, що поволі зменшувався, доки не злився з далеким синім обрієм.

Потім дружно заіржали й помчали руйнувати шинки, в’язницю, поліцію, церкви й добивати найбільш упертих поліцаїв.

Доки чорношкірі повним келихом пили вільне дикунське життя, професор Віл’ям Вокс із Понеділком комфортабельно плив до берегів своєї країни на велетенському океанському пароплаві, що підібрав ученого та його вірного слугу в той час, коли вони знемагали від голоду й спраги на своєму потрощеному бурями суденці.

Дізнавшись про героїчні пригоди вченого, капітан наказав уквітчати каюту світового генія національними прапорами, а м’яке крісло Віл’яма Вокса в кают-компанії потопало в живих трояндах. Не кажучи вже про самого Вокса, навіть вірний Понеділок діставав від чужоземних графинь понад п’ятдесят цидулок на добу.

День повернення професора на батьківщину було офіційно оповіщено за день національного свята.

Припинили роботу всі заклади й установи.

Зустрічати пароплав зібралися мільйонні юрби народу.

Від захопленого ревіння блискучої оциліндреної юрби вилетіли шибки в найближчих небосягах.

Був вітряний день, і з голови містера Вокса злетів капелюх. Ця, по-суті, незначна пригода спричинилася до покалічення восьми чоловіка і вбивства хлопчиська-газетяра, – кожний-бо, не жаліючи життя, боровся за високу честь – вручити професорові високоповажний капелюх.

Двом кінооператорам потрощили ноги, а репортерові найбільшої щоденної газети вивернули щелепи.

Найліпша автомобільна фірма тут-таки, на очах мільйонних юрб, подарувала містеру Воксу єдиний в світі автомобіль-блискавку.

Коли мотор рушив, юрба рвонулась навздогін, вітаючи оглушливими зойками людину, що з неї пишалася нація. Чепурні леді зривали з себе манто вартістю не менш 20 000 доларів і застилали ними шлях професорового авта. А одна дама, колишня російська князівна, нині власниця будинку побачень, своєю власною персоною кинулась під колеса машини, крикнувши, що вона не дозволить, щоби мотор цієї геніальної людини торкався своїми шинами брудного бруку.

Якомусь сенаторові пощастило виключити автомобільний мотор, і юрба власноручно мчала вулицями автомобіль Вокса з хуткістю не менше сімдесяти п’яти кілометрів на годину.

За дві години сорок дві хвилини всі кінотеатри тріщали від галасливих гудючих юрб, демонструвався видатний бойовик, шедевр світової кінематографії.

Лікарів, спеціалістів на горлові хвороби, геть шматували зграї захриплих від крику газетярів.

– Прибув безвісти загиблий учений, славнозвісний професор...

– Хто?

– Містер...

– ?

– Віл’ям…

– ?

Вибухом:

– Вввокс!!!

Газетна вакханалія тривала, проте, тільки до четвертої години дванадцяти хвилини дня, коли на знак протесту проти хижацько-імперіалістичної політики уряду застрайкували друкарі. До друкарів приєднались кінематографісти, і кінотеатри почали обслуговувати члени «Національного Об’єднання Штрейкбрехерів».

О сьомій годині тридцять чотири хвилини вечора на хмарах спалахнули велетенські кіноплакати:

З сьомої години сорока хвилин вечора квитки продавалися перекупцями по 15 000 доларів, а трохи згодом головний механік театру одержав від директора Компанії Південних Діамантових Копалень 23 000 доларів за право постояти під час доповіди в електробудці.

Віл’яма Вокса винесли на сцену: пан Президент Академії Наук; його товариш Невідмінний Секретар Академії і спеціально командирований урядовий агент.

Дванадцять дам найвищого кола на власних атласових ручках доставили до театру містера Понеділка, що встиг уже скуштувати солодких плодів цивілізації.