Леонід Чернов - Пригоди професора Віл'яма Вокса на острові Ципанго

Редакції газет безупинно приймали радіограми:

– Міс Джейн Портер була в тьмяно-зеленій сукні, з гофрировкою тре-нувель на стегнах...

– Професор Віл’ям Вокс висловив надію на добрий кінець операції...

– Міс Ліліан Вокс перед початком операції кинулась на шию батькові і, ридаючи, продекламувала: «Задушіть ви мене чи задряпайте – перевагу віддам дикуну».

В повітрі повисла тривога. Юрба спинила подих.

З операційної кімнати вибіг з чашкою свіжої крови заклопотаний асистент. Він уже не повернувся назад, бо до нього блискавично підскочив агент Сполученого Радіотелеграфного Концерну, ткнув йому до рук зелено-червоний чек, зірвав з нього і вдягнув на себе халата, вхопив чашку свіжої крови – і вмить зник за дверима операційної.

Звідти зненацька долинули спочатку цапині, а згодом людські зойки. Дві дами знепритомніли. Навкруги коливалася уважна тиша, підкреслювана одиноким жалісним жіночим стогоном та цвіркотінням кіноапарата...

Скрипнули двері.

На порозі з’явився містер Вокс. Витер об халат окривавлені руки.

Юрба закам’яніла.

Шалено застрекотів кіноапарат.

– Прекрасні леді й хоробрі джентльмени! – проголосив Вокс. – Я щасливий, що можу сповістити вас: операція пройшла блискуче. За три дні доктор Понеділок буде здоровий.

Наче важка величезна кам’яна скеля раптом захиталась і з гуркотом обвалилась у море. Грім оплесків струсонув кам’яні мури лікарні. Стогін захоплення роздер тисячі прекрасних грудей. Оскаженілі репортери вхопились за радіоапарати.

– Покажіть нам його! Покажіть нам доктора Понеділка! – загуркотіла юрба.

На порозі показались ноші з відмолодженим містером Понеділком.

Він оперся на лікоть і вклонився юрбі.

За хвилину ноші потонули в морі живих квітів.

В гавані під особистим доглядом містера Вокса квапливо готувалися до відплиття три пароплави.

Крім гарматних набоїв та рушниць, велетенські підйомні крани обережно спускали в чорні трюми речі першого вжитку, що повинні були довести дикунам користь цивілізації.

Тут були: мишачі пастки, англійська сіль, віск, емалеві горщики, касторка, парасольки, мозольна рідина, англійські пластири, зубочистки, кишенькові гребінці, американські бритви, образи, хрестики, пудра Коті й губні оливці.

Дві найкращі каюти-люкс взяли для себе міс Ліліан та її брат Фред: вони разом з батьком вирушали в далеку мандрівку.

Ліліан їхала з науковою метою: вона хотіла вивчити причини підвищення сердечної діяльности у білих жінок в присутності тубільців племени Понеділка.

– Я ненавиджу рафіновану культуру нашої країни, – говорила Ліліан репортерам. – Я хочу стати ближче до природи й присвятити себе дикунам племени нашого шановного доктора.

Фред, навпаки, прагнув чистого мистецтва: він, як маляр, хотів уловити й передати на полотні пекучий темперамент тропічних жінок.

Брат і сестра взяли з батька слово, що, приїхавши до дикунської країни, вони негайно дістануть для перших спроб по півсотні чорношкірих протилежної стати.

Прийшов день відплиття.

В королівському палаці влаштували прощальний раут на честь Вокса.

Тронна зала виблискувала орденами, зірками, золотими нашивками й молочними дамськими декольте.

Сліпучий гофмаршал, стукаючи жезлом, проплив по залі й протягом виголосив:

– Його величність…

За допомогою двох сановників до зали пропхалась гладка, вузьколоба, незграбна величність. З сопінням вона вмостилася на троні й серед могильної тиші виголосила привітальну промову. Величність стільки мукала, акала, говорила так нудно й повільно, що між двома словами можна було в усіх подробицях згадати своє дитинство, молодість, перше голубе неповториме кохання і навіть скласти коротенького плана життя на найближчі п’ять років.

– Отже, – проскрипіла, нарешті, величність – скін…

Вокс тихенько пропхався до виходу, вийшов до коридору, викурив цигарку, повернувся до тронної зали і побачив, що на кінець королівської промови не спізнився.

– …чив, – сказала величність.