Джейн Остин: Гордість і упередження і зомбі

Містер Бінґлі виявився чарівним, а поводився як справжній джентльмен; він мав приємний вираз обличчя і прості невимушені манери. Його сестри були елегантними й вельми світськими дамами, проте їхня бойова підготовка таки залишала бажати кращого. Його зять, містер Герст, заледве дотягував до дворянина, але його приятель, містер Дарсі, невдовзі привернув увагу всіх у залі своєю високою та елегантною поставою, вишуканими рисами, шляхетними лініями обличчя. А вже через п’ять хвилин після його появи всі шепотілися про те, що з часів падіння Кембриджа він начебто винищив понад тисячу нечестивих. Джентльмени одностайно визнали його гідним чоловіком, а леді заявили, що він значно вродливіший за містера Бінґлі. Тож попервах його всі розглядали з небувалим захватом. Але невдовзі, через огидні манери, популярність містера Дарсі пішла на спад, бо він виявився гордим і зверхнім, а догодити йому було вельми непросто.

Натомість містер Бінґлі досить швидко перезнайомився зі всіма головними особами на балу; був він жвавим і люб’язним, ішов до кожного танцю, засмутився, що вечір так рано добіг кінця, й нарешті заговорив про те, що невдовзі організує бал у себе в Незерфілді. І хоч мечем та мушкетом він володів далеко не так майстерно, як містер Дарсі, його люб’язність і чарівність свідчили самі за себе. Як разюче він відрізнявся від свого приятеля! Містер Дарсі виявився наймарнославнішою та найнеприємнішою особою на цілому світі, й усі сподівалися, що він ніколи більше до цього маєтку не завітає. І серед найрішучіших його недоброзичливців опинилася й місіс Беннет, чиє загальне несхвалення його поведінки переросло в особисту неприязнь після того, як той зневажливо поставився до однієї з її доньок.

Джентльменів було замало, тож Елізабет Беннет довелося два танці просидіти. І певний час неподалік од неї стояв містер Дарсі. Він був так близько, що вона почула його розмову з містером Бінґлі: той на кілька хвилин одійшов від танців, аби вмовити свого приятеля приєднатися.

— Та годі вам, Дарсі, — мовив він. — Ви просто мусите потанцювати. Нестерпно дивитися, як ви тут стовбичите.

— Про це не може бути й мови. Ви знаєте, що я ненавиджу танці, особливо коли не достатньо добре знаю свою даму. А в такому товаристві це було б геть неможливо. Ваших сестер уже запросили, і тепер у залі немає жодної леді, танець із якою не став би для мене справжнім покаранням.

— Слово честі! — вигукнув містер Бінґлі. — Дарсі, мені ще ніколи не доводилося бачити такого великого зібрання милих панянок, як нині. А деякі з них просто-таки чарівні.

— З єдиною вродливою тут дівчиною танцюєте ви, — заперечив містер Дарсі, позираючи на старшу міс Беннет.

— О, так! Я ще в житті не бачив такого чарівного створіння! Але одразу за вами сидить її сестра, теж вельми мила і, дозвольте зауважити, не менш приємна.

— Кого ви маєте на увазі? — і, обернувшись, містер Дарсі зиркнув на Елізабет, але, побачивши, що та на нього дивиться, відвів погляд та холодно продовжив: — Ніби непогана, але таки не достатньо вродлива, щоб порушити мій душевний спокій. До того ж зараз я не в настрої розважати панянок, якими погордували інші чоловіки.

Коли містер Дарсі відійшов, Елізабет відчула, як у жилах холоне кров. Іще ніхто не наважувався так її ображати. Кодекс воїнської честі вимагав відстояти свою гідність. Намагаючись не привертати нічиєї уваги, Елізабет потягнулася рукою до щиколотки. Там її рука намацала схований під сукнею кинджал. Вона твердо вирішила вийти вслід за цим бундючним містером Дарсі й перерізати йому горлянку.

Та не встигли її пальці зімкнутися на руків’ї зброї, як залу заповнив хор криків і одразу ж по тому пролунав брязкіт битих шибок. Досередини вдерлися нечестиві. Пересувались вони незграбно, але стрімко, в поховальній одежі, в кого більш, а в кого — менш нужденній. У деяких сорочки звисали непристойними клаптями, а сюртуки інших були такими зачовганими, що, здавалося, їх і пошито з грязюки та засохлої крові. Їхня плоть була в різному стані розпаду: в недавно уражених вона мала зеленкавий відтінок і вирізнялася пружністю, натомість у тих, хто помер давно, шкіра була сірою та крихкою; їхні очі та язики давно обернулися на порох, а вуста перетворилися на вічні кістяні вищири.

Кількох гостей, яким не пощастило стояти надто близько до вікон, схопили й тут-таки спожили. Підвівшись, Елізабет дивилася, як нестямно відбивається місіс Лонґ, а дві почвари жіночої статі зубами вгризаються їй у голову і розлущують череп, ніби горіхову шкаралупу. Фонтан темно-червоної крові бризнув навсібіч, а окремі краплі потрапили навіть на люстру.