Остап Вишня: Мисливськi усмiшки (збiрка)

Ну, думайте собi на здоров'я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися...

- Ну, що ж, товаришi, давайте звечора приготуімось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушницi й по мiсцях. Де ж це... стопка? Прохав же покласти!

- Що, нема?

- Нема!

- А я взяв! Я поклав собi за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзацi прив'язую, щоб не забути. По-моіму, не так нервуішся, як рушницю забудеш!

- Доведеться й собi прив'язувати! А сьогоднi, прошу вас, позичте вашої... Капризна це, я вам скажу, штука, як з "горлушка"... Повiтря чисте, на широке диханiі вiзьмеш, а воно темно, не встигнеш i зiтхнути, як уже "горлушко" бiля "донушка".

Тут i починаіться найцiкавiший момент качачого полювання.

Це коли старi, досвiдченi вашi товаришi по полюванню починають розповiдати рiзнi надзвичайнi випадки з мисливського життя.

Спiльна для всiх мисливських оповiдань риса - це те, що всi вони - факти, що все це насправдi було, що: "розкажу, то не повiрите, але це-факт!"

...Швиргаіться вгорi якийсь космiчний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги, рипить Вiз, дишель свiй униз спускаючи, блiдне поволi Чумацький Шлях, а пiд ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповiдань...

I вiльно дихаіться, i легко дихаіться...

Поволеньки голос оповiдача тихшаі, потiм якось перериваіться i зовсiм затихаі...

Сусiда тяжко якось зiтхаі...

- Про що думаіте, Iване Iвановичу?

- Про Америку! Яка все-таки технiка.

- А що таке?

- Кажуть, двоствольну стопку видумали!

I тихо... Поснули...

"Раннiм-рано та ранесенько", ще ледь-ледь починаі сiрiти, штовх вас у бiк:

- Вставайте! Вставайте! Час уже!

- Г-г-г! М-м-м!

- Вставайте!

- М-м-м!

- Б-б-бах!

З криком: "Бомбьожка!" ви зриваітесь i мчите.

-- Куди? Куди?

- В бомбосховище!

- Тю на вас! То я в крижня гахнув!

- I промазав.

- Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!

Почалася ранкова зорька...

Тут уже все залежить од вашого умiння, вiд майстерства i практики...

Качка, як вiдомо, птах... Вона - лiтаі...

Як її стрiляти?

Дуже просто: цiльтесь обов'язково в око. I бахкайте.

- Бах! - i в торбу. Бах! - i в торбу.

А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! - i повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось iз мисливцiв кiлька качок, киньте:

- Карбованцiв, мабуть, по надцять тепер штука... Бо однаково, коли приїдете додому, несвiдомi члени вашого посемейства спитають вас:

- Дорогi, мабуть, тепер качки?

Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикої качки...

Найперше й найголовнiше - обскубти качку.

Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр'я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр'я вам не заважаі... I качка обскубана, i кабiнет - перина...

Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:

- Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!

Дуже це смачно у мамiв виходить.

Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:

- Та це ж курка, а не качка! - ви авторитетно заявiть:

- Це - качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...

- А чому в неї горло перерiзане?

- Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!

Залишаіться, отже, останні: їсти суп.

- Як його їсти? Ложкою!

Попоївши, лягайте на канапу й читайте "Записки охотника" Iвана Сергiйовича Тургеніва. Прекрасна книжка!

1945

Лисiцю найвигiднiше полювати взимку, коли земля натягне на себе бiлу-бiлу та пухку-пухку ковдру i задрiмаі зимовим спокiйним сном.

Тодi шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюімо виключно через її знамените хутро, що маі наукову назву - горжетка.

Лисицi водяться у нас в Радянському Союзi геть-чисто на всенькiй його територiї - i на ланах, i на болотах, i в лiсах та перелiсках.

За весь час нашого свiдомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всiх вищесказаних мiсцях i на всiх тих мiсцях в них стрiляти.

Збираітесь ви, значить, на лисиць.

З цього приводу ви говорите вдома:

- На лисиць поїду! У Срiблянському ярку, казав Посип Явдокимович, два виводки. Поїду, - чотпри-п'ять лисичок тарарахну - от воно: тобi горжетка. Це, як чотири! А як п'ять - то й менi горжетка.

Полювати лисиць, - одягатись треба дуже тепло, бо зима, доводиться стояти на гону довгенько, - лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, - замеознути можна.