Остап Вишня: Мисливськi усмiшки (збiрка)

- Ну, Петре Iвановичу! Невже таки чотирнадцять?!

- Факт! Спитайте Флейту! I обидва сiрi! ...Пилип Федорович розповiсть вам про короткозорого старенького бухгалтера, пристрасного мисливця, жертву фантастичних вигадок усiії компанiї, з якою вiн завжди полював. Ви дiзнаітесь про зайця, який пiсля бухгалтерового пострiлу з страшним криком "н-н-няв!" вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, i як переляканий бухгалтер кинув рушницю i, приказуючи "да воскреснеть бог", бiг три кiлометри додому...

- А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив бiля телеграфного стовпа, на дорозi, де мав iти той бiдолаха-бухгалтер...

- Та й це ще не все! - додасть Пилип Федорович. - Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папiрця з написом: "За що ви мене вбили?!" та того зайця й посадили пiд кущем i спрямували на нього короткозорого бухгалтера. - Вiн - бах! Заіць - беркиць! Пiдбiгаі, а там такий на записцi заячий докiр! Що смiху було!

...А чи не пореготались би ви з оповiдання одного старенького дiдуся, як вiн колись, бувши молодшим, не мав рушницi, а завжди додому з качками приходив.

- Як же це так?

- А так! Отам на плесi завжди качки і! От я на острiвець перепливу та в очеретi й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось iз мисливцiв туди прийде сидячих бити. Коли так: бачу - пiдкрадаіться, пiдкрадаіться... Ббах! А я в очеретi як закричу "Врятуйте!" Ну, вiн зразу драпала, бо, думаі, убив когось чи поранив! А я тодi роздягаюсь, качечки позбираю i додому...

...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Писнула очеретянка... Десь далеко прогув паровик...

Сiрiі...

- Фiть-фiть-фiть! - прорiзало повiтря чиря...

- Ббах!

Перший пострiл! Полювання вiдкрито!

Був такий славнозвiсний орнiтолог Мензбiр, який на пiдставi багатолiтнiх спостережень i наукових дослiджень остаточно визначив, що дикi качки, крiм базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах i тихих-тихих плесах, по рiчках-колисках смарагдової Батькiвщини нашої радянської...

...Словом, ви поїхали на луговi озера, на очерети й на тихi-тихi плеса.

Само собою розумiіться, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляі), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яіць i стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...

Їдете ви компанiію, тобто колективом, так - чоловiка з п'ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективної працi...

У вагонi (чи на машинi) зразу ж ви почуіте:

- Е, черт! Стопку забув! Ви взяли?

- Взяв!

- Ну, як будемо вкупi, позичите! А залишусь сам, - доведеться з "горлушка"!

"Горлушком", за мисливською термiнологiію, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах маі назву "право руля".

Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать... Це ввечерi... А вранцi дика качка зриваіться шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починаі на свiт благословлятись.

Звуться цi часи у мисливцiв "зорьками" - вечiрньою й ранковою...

В цi часи ви чуіте i над собою, i перед собою, i за собою, i праворуч, i лiворуч шум - свист качиних крил!

Ви i сюди - бах? I туди - бах! I отуди - бах!

Ах, незабутнi хвилини!

На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов'язково... Запiзнення на вечiрню зорьку - це мисливський закон. Виходячи ще з дому, - та що там виходячи! - ви ще напередоднi знаіте, шо на вечiрню зорьку ви обов'язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на гюлювання, ще зранку все вкладаіте, ще зранку ви щось забуваіте, i в час од'їзду ви вибiгаіте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих "Куди?" - кидаіте: "Спiшу, щоб на вечiрню зорьку спiзнитись", i галопом далi... Словом, спiзнились... До озерця ви пiдходите вже тодi, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на нiч фiзкультурну зарядку з холодним обтиранням i, поклавши на водянi лiлеї голови, полягали спать...

Але ви з цього не печалуітесь, бо поблизу кожного лугового озера і чи ожеред, чи копицi пахучого-пахучого сiна... Ви йдете до ожереду й розташовуітесь... Ви розгортаіте сiно, простеляіте плаща, лягаіте горiлиць, дивитесь на чорно-сині глибоке зоряне небо i вiдпочиваіте... А вiдпочиваючи, думаіте.