Николай Билкун - Декамерон Самуїла Окса

Здесь есть возможность читать онлайн «Николай Билкун - Декамерон Самуїла Окса» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1966, Издательство: Радянський писменник, Жанр: Юмористическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Декамерон Самуїла Окса: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Декамерон Самуїла Окса»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Декамерон Самуїла Окса», сатирична повість, якою відкривається збірка, — це своєрідна сповідь колишнього мільйонера, який став чистильником чобіт. Ось що каже Окс своєму колезі по колишніх махінаціях: «Думали ви коли-небудь, Черчик, про те, що мільйонер позбавлений звання людини? Він залишається десь поза людьми. І я був ним. Одні мені заздрили, більшість зневажала, а деякі ловили. Але ніхто не міг стати зі мною поруч, поспівчувати мені, просто простягти руку, просто помовчати. О-о, це страшно, Черчик!.. Більше за все мені остогидло бути поза людьми. І я перестав бути мільйонером, але став людиною. Мені допомогли стати…»
У заключній повісті «Дуже жаль мені тих, которії…» автор запрошує читача разом з ним відвідати Євпаторію, побувати у товаристві людей доброзичливих, багатих на витівку, переконаних оптимістів.

Декамерон Самуїла Окса — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Декамерон Самуїла Окса», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Але не будемо ридати на ріках вавілонських, не будемо посипати голову попелом. Мова не про мене. Мова про Зубатича. Зубатич виявився геометрично правильним бовдуром. Він прожив за Радянської влади більш як половину свого життя, він не був сліпим, бачив, як ця влада міцніє й якою могутньою стає,— і знаєте, про що він мріяв? Він мріяв про власний буфет на розі Шпагатної і Лермонтовської, де тепер «Бутербродна» № 18. Він сподівався, що Радянська влада ось-ось упаде, прийдуть інші держави (це його власні слова), і тоді настане повний порядок.

Як ви знаєте, Черчик, у сорок першому Сонячноморськ був на деякий час окупований. Мушу сказати, що інші держави не дуже клопоталися долею Зубатича й окупаційні власті не бігали по місту із запитанням:, «А де тут той добродій, котрий хоче мати свій власний буфет? Ми дамо йому всі повноваження і не братимемо орендної плати за приміщення». Та хоч як там воно було, вже перед самим кінцем окупації Зубатич примудрився на щось виміняти в румунського субколонела інтендантської служби дві бочки португальських сардин, бутель маслинової олії і ящик якогось портулаку… Одне слово, заклав, перші камінці в підмурок майбутнього буфету. Залишалися дрібниці. Радянська влада мусила або впасти, або, оскільки вона все-таки повернулася, поступитися своїми принципами. Коротше кажучи, внести деякі поправки до конституції. Ну, хоч би таку: «Хто не працює, той смачно їсть, а хто працює — повинен чекати, доки йому дасть їсти той, хто не працює». З невідомих причин Радянська влада не пішла на компроміс із Зубатичем, і він був змушений заховати португальські сардини, портулак і решту провіанту в сарайчику. Заховати й чекати на кращі часи.

Ви знали Зубатича, Черчик, — це був міцний старик, і він міг чекати довго. Я вас запевняю, уже б настав комунізм, а Зубатич ще мріяв би про персональний буфет. Але португальські сардини не були розраховані на такий строк зберігання й не могли довго чекати. Вони почали спершу трохи не так пахнути, а потім, ви розумієте мене, Черчик, просто смердіти. Їх треба було закопати, але Зубатич ще не втратив надії з часом продавати цей сморід у своєму буфеті як делікатес.

Сардини тхнули спочатку в районі сарайчика, далі — на все подвір’я, а згодом сморід дістав право екстериторіальності, й одного чудового дня, коли цвіли сонячноморські акації, біля дому Зубатича зупинилася синя машина. Голубою фарбою на ній було написано: «Санінспекція». Старого не було дома, і його синкові під натиском сусідів та санітарного лікаря довелося відчинити сарайчик, а також вказати місце для поховання сардин. Цілком зрозуміло, що він вказав це місце біля, вибачаюсь, відхожого місця. Хвилинку терпіння, Юрію Семеновичу, сюжет іде до логічного кінця. Мускулясті санітари в синіх халатах почали копати сардинам могилу. І раптом лопата одного дзенькнула об щось скляне. Він копнув ще кілька разів, і на білий світ з’явилася банка від томату, повна червінців епохи непу, катеринок, сучасних грошей, а також енної кількості золотих десяток.

В цю мить на подвір’я зайшов старий Зубатич. В руках він тримав авоську з десятком копчених скумбрій. Ну, Черчик, ви самі розумієте, що я не граф Лев Миколайович Толстой і навіть не Шекспір, які, між іншим, не любили один одного. І з цієї причини я не зможу літературно описати душевний стан Зубатича. Обмежимося деталями. Старий побачив усе, вихопив з авоськи копчену скумбрію і з криком «Ескадрон, в атаку!» пішов на санітарів. Ну, само собою, скумбрія не шабля, він нікого не зарубав, з досади узяв рибину в зуби й художньо станцював лезгинку.

Його повезли в синій машині.

Все, Черчик. Робіть собі висновки, розумнішайте і не забувайте, що у вас залишилося не так багато часу…

…— Окс ідіот, — сказав Станіслав Перунський, з яким Черчик зустрівся біля магазину «Меблі». — Окс — це старий шизофренік тире Ідіот. Він міг би жити, як усі люди, а він чистить чоботи й черевики. Ось я, наприклад, живу…

— А як взагалі…— почав було Юрій Семенович, але Станіслав Перунський не дав йому докінчити запитання, бо не любив, коли хтось говорив, а йому доводилося мовчати.

— Тепер? Взагалі не дуже. Я вам мушу сказати, прижимають. Строгості пішли. Чуть що, дрібна спекуляція, се-те, скандал, привід, штраф і навіть суд. Дають, правда, небагато, але кому хочеться сідати? Раніше було краще. Раніше, скажімо, я виходив зранку, впевнений, що все буде в порядку. На площі Марата я записувався в універмазі в чергі на холодильник і міг спокійнісінько йти на вулицю] Весняного Бажання записуватися в чергу на телевізор. Найбільше трудящі люблять телевізор «Рекорд». Потім у госпмазі записувався на пральні машину… Начеб і все. Коли залишався час, я встигав ще передплатити якогось там Єсеніна чи Голсуорсі. І був повний порядок. Завжди знаходились громадяни, яким ставало чомусь дуже жарко, і я поступався їм своєю чергою на холодильник. Завжди траплявся сибарит, якому ліньки було ходите в кіно, і він спішив купити телевізор.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Декамерон Самуїла Окса»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Декамерон Самуїла Окса» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Декамерон Самуїла Окса»

Обсуждение, отзывы о книге «Декамерон Самуїла Окса» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x