Николай Билкун - Декамерон Самуїла Окса

Ви розумієте, Черчик, що це значило? Це значило, що спирт тік би собі своїм ходом, а в сарайчику Ігрека досить було лінивим рухом руки повернути кран… І вони його повертали, Черчик, ще й як повертали! Але я забіг наперед, я не розповів вам, скільки часу й енергії витратили Ікс і К°, перш ніж спиртопровід став до ладу. їй-богу, молодий чоловіче, ця енергія була гідна кращого застосування. Та щоб не забирати вашого дорогоцінного часу, скажу тільки, що вона зрештою таки пропала, незважаючи на закон збереження матерії та енергії.

Фізичні закони зовсім ні до чого там, де діють закони юридичні.

Про те, що компаньйони домовились свій винахід не рекламувати, я думаю, говорити зайве. Вони просто дали один одному слово цідити з краника не більше, як відро на добу. Ви чуєте, Черчик, вони дали один одному слово! Коли б ці пройдисвіти ще вміли його тримати, то я певен, що й правнуки їхні народжувалися б з ознаками природженого алкоголізму, бо спиртопровід був дуже добре замаскований. А відро спирту на заводі — не така вже й величина, щоб хтось кинувся її шукати. Мало того, що спирт має здатність притягувати воду, як Шкуровський гроші, він ще й летючий до, бісової мами. Ну, міг випаруватись, ну…

Але слово в цих джентльменів було ще летючішим за спирт, і це врятувало їх від передчасного цирозу печінки на грунті алкоголізму.

Спочатку Ікс почав вимагати собі привілеїв, бо, мовляв, він автор ідеї. Потім Зет недвозначно натякнув на той факт, що труби належать йому (тобто він персонально їх вкрав), а тому його частина спирту мусить бути більша. Ігреку, як господареві сарайчика, все це дуже не сподобалося. Він сховав ключ і заявив, що без його особистого дозволу більше нічия нога не переступить заповітного порога.

Що ж роблять Ікс і Зет? На знак протесту, вони класично товчуть морду Ігрекові. Тоді Ігрек завищав, як свиня, на яку наступив сонний бегемот, побіг у міліцію й покаявся.

— Дурень! — весело сказав Черчик, вимочуючи скоринкою хліба помідорну юшку.

— Як вам сказати? Воно й так ние так. Може, він був і не зовсім дурень, бо інстинктивно відчував, що вони все одно засиплються… І ви знаєте, за щиросерде зізнання йому дали менше! Юристи виявилися не на висоті. Яке ж воно щиросерде? Коли б Ігрек на всі сто був певен, що діло процвітатиме й далі, коли б йому не шкода було того спирту, який вип’ють Ікс і Зет, коли б Ікс і Зет не набили йому морду, — можу заприсягтися, що він скоріше помер би від цирозу печінки на грунті алкоголізму, ніж зізнався.

А все це, Черчик, я розповів вам для того, щоб ви зрозуміли: в таких типів (до них належить і Перунський) слова взагалі немає, незалежно від того, беруть вони його чи дають, продають чи купують. Перунський теж сяде, спом’янете моє слово. Да, між іншим…

— Знаю, залишилося шість днів, — похмуро сказав Черчик.

— Я не про те. Але у вас прокинулася етика, і Іде вже хороша ознака, даю вам слово. У мене воно тверезе. Як бачите, спирту я не пив.

Сонячні зайчики, які так давно не гостювали на Черчикових черевиках, безтурботно стрибали по блискучих сріблястих агрегатах, покликаних визначати фізичну повноцінність людини. Стрибали вони також по блискучій лисині громадянина, що обслуговував агрегати. Громадянин не був переобтяжений роботою, бо в полудневу спеку мало хто загорявся бажанням виміряти свій зріст, дізнатися, чи відповідає зріст вазі, й встановити силу рук.

Черчик відразу ж впізнав громадянина й навіть позаздрив йому; сам він давно забув, що таке філософсько-споглядальна безтурботність. Правда, Юрій Семенович був певен, що лисий громадянин перебуває зараз у краях, де сонячних днів набагато менше, ніж у Сонячноморську. Керівник сріблястих агрегатів (за паспортом — Марко Сергійович Осадчий) свого часу працював вагарем на холодильному комбінаті… Багато років він зважував морожені тушки овець і свиней, а от нині в своєму білому халаті й зі своєю блискучою лисиною дуже скидався чи то на професора-терапевта, чи на дамського майстра із солідної перукарні.

Безперечно, Осадчий був потрібною людиною. Він був одним із тих, кого Черчик так настирливо і нетерпляче розшукував. Колись Марко Сергійович не раз ставав Юрієві Семеновичу в пригоді, і тепер, побачивши його, Юрій Семенович у першу секунду зрадів. Але вже на другій секунді зрозумів, що радіти, власне кажучи, нічого. Марко Сергійович професії не змінив, він, як і колись, сидів біля вагів, та який з того був толк? Черчик жалісливо скривив губи й механічно мовив: