Олег Чорногуз - «Аристократ» із Вапнярки

Випили. Дід Трифон, крекнувши і понюхавши шкоринку хліба, підійшов до Грака.

— Ось вам спеції.

Євмен розгубився, для чогось засукав рукави. Сідалковському здалося, що він навіть чимось незадоволений.

— Пробачте, діду, — вихопилося в Грака. — Але я юшки варити не вмію.

— Як?! — підвівся Сідалковський. Усі зареготали. — Слухайте, Євмене Миколайовичу. Ви ж проходили практику. Вам профспілка надала таку можливість. Ви ж самому Стратону Стратоновичу складали іспити!..

— Я не пройшов по конкурсу, — посміхнувся Грак, цитуючи Сідалковського.

Той забронзовів.

— Я пропоную тост за жінок, — раптом вихопилося у Грака.

— Але не пенсійного віку, — додав Сідалковський, уже оговтавшись.

Потім пили за те, щоб наша доля нас не цуралась і, звичайно, щоб не по останній.

— Все одно щось сумно, товариші. Може, ще по одній, щоб язики порозв'язувалися? — запропонував Чудлло.

Пропозицію підтримали одностайно. Утримався тільки Карпо.

— Беріть, товариші, баличок. Пригощайтесь, — запищав нарешті й Роздобудько.

— Пригощайтесь, Грак, ви тепер аристократ, — скривився Сідалковський. — Але не забувайте про мене. У баличка тепер майбутнє таке, як у динозавра. Їх навіть на виставках уже не показують. У музеях тим більше.

— Ви б, хлопці, анекдота якогось розповіли. Га? — попросив Дзеркальний, — Ви ж там біля столиці крутитесь. Ближче, ніж ми.

— На анекдоти у нас мастак тільки Грак…

— Теж участь у конкурсах бере?

— Обов'язково. Ну, гаразд. Цього разу порушимо субординацію: перший анекдот розповім я, — взяв у свої руки ініціативу Сідалковський. — У поїзді їдуть двоє. Ти знаєш, — каже один, — мене на цій станції збиралися бити. «А звідки ти знаєш, що збиралися?» — запитує другий. «Ну, коли б не збиралися, то не били б».

Ефект був несподіваний. Майже ніхто не засміявся. «Ще не анекдотна пора», — подумав Сідалковський і вирішив спробувати таки викликати сміх.

— А ось ще один старий анекдот, — почав було він. — Мені його розповів Філарет Карлович Чудловський…

— Хто, хто? — враз перебив його Дмитро Панасович. — Ви знаєте Філарета Карловича?

— Євмен Миколайович Грак-Чудловський перебуває з ним у найближчих родових стосунках. Він його зять.

— О хлопці, то ми з вами родичі, — зрадів Дмитро Панасович.

— Тільки з ним, — вказав Сідалковський на Грака. — Я з Філаретом Карловичем в інших стосунках.

— Ти чув, Іване Андрійовичу? — звернувся Чудлло до Дзеркального. — Філарет Карлович. То Філько вже себе так величає. По-городському, значить. А за паспортом він, товаришочки, Филимон Карпович. Значить, ви, — він повернувся до Грака. — Пробач, Євмене, на радощах навіть забув, що ми з тобою уже давно знайомі. На полювання ж ходили разом. Ондатр отією потворою осліплювали…

— Це вже не по-родичанському, — образився Грак.

— Пробач, дорогий. Машина загалом гарна, але різноколірна якась… Отже, ти Тезі чоловік? Ну і ну! Оце зустріч. Значить, і ти вже Чудловський? По жінці?

— Грак-Чудловський, — поправив Євмен.

— Ну й потрапив ти у сімейку! Як тобі там, не нудно?

— Навпаки: весело. А ви що, незадоволені мною як своїм родичем?

— Ну, що ти! Тобою я задоволений, — обіймав його Чудлло. — А от твій тесть, а мій брат… Навіть генералом себе величає. А він такий генерал, як я генеральний прокурор. Філько усе життя швейцаром у ресторані робив. Забув, як той ресторан називається. Словом, дивак, та й годі…

Грак від несподіванки підвівся і ледь не впав. Сідалковський наступив йому на великий черевик.

— Тільки не надумайте непритомніти, Євмене Миколайовичу. Ви хіба цього не знали? — спитав глузливо. — Ах, так, я й забув вас попередити. А втім, я й сам про це дізнався уже після вашого одруження… Але не хапайтесь за мотузку. Не треба вішатись. Ви ж виходили… прошу пардону, одружувалися не на генералових еполетах, а на красивому обличчі Зосі, в якої характер не йде в ніяке порівняння з вашим. Окрім того, особняк і погріб…

Голови качалися зо сміху. Один дід Трифон дивився на них тверезо і осудливо. Дмитро Панасович взявся за чергову пляшку.

— Треба за диваків випити, — запропонував він. — Їх тепер чимало розвелося на світі. Я теж дивак, — признався. — Коли служив в армії, теж приліпив собі одну літеру до прізвища: Чудлло. А для чого воно мені? Убий не відповім. Ну, поїхали. За Чудлів, — він підняв високо над головою чарку, з усіма поцокався, перехилив до дна і хекнув, як дід Трифон.

— Значить, ти тепер Грак-Чудловський? Маєш спарене прізвище, як спарений кулемет при прожекторові? — посміхався Чудлло. — Ну, ну!