Олег Чорногуз - «Аристократ» із Вапнярки

Боротьба з міщанством не нова тема в радянській літературі. І в нас, в Україні, і в братніх республіках написано чимало високохудожніх творів, у яких викривається пристосуванство, демагогія, паразитування сучасного обивателя. Досить назвати відомі романи й повісті росіянина В. Ліпатова («І це все про нього», «Ігор Савович»), естонця Е. Ветемаа («Монумент» та інші твори), латиша А. Бела («Клітка» і «Слідчий»), грузина Н. Думбадзе («Білі прапори» і «Закон вічності»)… Близькі тематично «Аристократові» і «Левине серце» П. Загребельного, і «Балада про Сластьона» та «Самотній вовк» В. Дрозда, і «Син приїхав» Григора Тютюнника… Успіх О. Чорногуза як художника в тому й полягає передусім, що відкрито досі не знаного в літературі типа; єдинокровних братів його, породжених пліснявим міщанським болотом, ми зустрічали й раніше, але такого ще не було. Допевне він з новонароджених…

Здійснене О. Чорногузом сатиричне викриття негативного суспільного явища — це тільки початок літературної облоги одного з різновидів сучасного міщанства. Така операція на часі. Сідалковщина в'їдається у душу мігранта-горожанина, як іржа в залізо, вгризається у здорове моральне єство, як хвороботворний кліщ. Сідалковщина може чудово звивати гнізда в душах людей безвідносно до роду їхніх занять, освіти, службово-ієрархічних щаблів, на яких вони перебувають. І нашій сатирі, та й не тільки сатирі, необхідно бомбардувати цього замаскованого і дуже небезпечного ворога, компрометуючи його громадською думкою, створюючи атмосферу загальної нетерпимості до нього. Можна сподіватися, що наша сатира не зупиниться лише на художньому запереченні поміченого нею явища, а, висміюючи сучасні прояви міщанства, сміливіше досліджуватиме його соціально-психологічні витоки. Адже роль літератури, зокрема сатири, з її здатністю вникати в психологію явища для художнього дослідження хижацької влади речей над пригніченою духовністю особливо ефективна.

Назріла необхідність жанрово-стильового, ідейно-тематичного переозброєння сатири. Проблема ця досить нагальна з огляду хоча б на те, що сучасне зло постійно вдосконалює захисні функції, чудово оволодіває найновішими засобами соціальної мімікрії: уміє замаскуватися навіть на відкритій, здавалося б, повністю прострілюваній громадою місцевості, і робить це з такою вишуканістю й кмітливістю, що його важко виявити і з допомогою найпотужнішого адміністративного бінокля. Ось тут і може знадобитися далекобійна сатирична зброя: тактичні розвідки оповідачів у стан пристосуванців для добування балакучого «язика», далекі десанти повістярів у тили противників на крилах тонкого психологічного аналізу, могутні облогові машини романного типу для зруйнування залізобетонних стін міщанського індивідуалізму.

Тим радісніше, що спроба одного з кращих сучасних українських сатириків опанувати жанр роману виявилася успішною. Сподіваємося, що ця перша ластівка справді принесе із собою весну оновлення ідейно-стильових тенденцій, художньо-дослідницького арсеналу в усій нашій сатирично-гумористичній літературі.

Юрій ЦЕКОВ

Жінка і подруга (польськ.).

Це слово увійшло і в УРЕ. Т. 6, с. 25. (Тут і далі примітки автора).

Життєпис (лат.).

Вірші Владислава Бойка, мотив пісні Євграфа Сідалковського.

Марко Плут — невідомий персонаж невідомого твору. Очевидно, хтось із знайомих матусі Карапет.

Канарка.

Саравака — колишня колонія Великобританії, розташована в північній частині острова Калімантан в Азії.

Мається на увазі Поділля, а не Поділ.