Джером Клапка Джером: Троє у човні (якщо не рахувати собаки)

— Мол Саусенд? — здивовано і дещо невпевнено перепитав він.

— Так. Той пароплав ішов до Ярмута. Три тижні тому, у п'ятницю.

— А-а, так-так, — відповів він. Його голос став бадьорішим. — Тепер згадав. Того дня в мене страшенно боліла голова. Ви знаєте, це все через ті пікулі. Таке пристойне судно, і такі паскудні пікулі. Я таких ще не їв. Ви не куштували?

Для себе я винайшов чудовий засіб від морської хвороби. Я намагаюся тримати рівновагу. Ти стаєш в центр палуби, і коли пароплав починає гойдати, ти також починаєш рухати своїм тілом, намагаючись увесь час тримати його прямо. Коли ніс корабля йде догори, ти нахиляєшся вперед, мало що не торкаючись до палуби своїм лобом; коли підіймається корма — мало що не лягаєш на спину. Годинку-другу так можна протриматися, і досить добре допомагає. Звичайно, робити такі вихиляси протягом тижня неможливо.

Тут обізвався Джордж:

— А влаштуймо-но прогулянку річкою.

Мовляв, у нас там буде все, чого ми так прагнемо: свіже повітря, моціон, тиша і спокій; постійна зміна навколишньої природи допоможе нам позбавитися від непотрібних думок (навіть тих, що є в Гарріса), а фізична праця додасть хорошого апетиту та зміцнить сон.

Гарріс зауважив, що, на його думку, Джорджеві не слід вдаватися до будь-чого, що зробило б його сон міцнішим, ніж зазвичай. Це вже могло б бути дещо небезпечним.

Він додав, що, коли взяти до уваги те, що доба, як улітку, так і взимку має лише двадцять чотири години, він не дуже добре розуміє, як це Джордж збирається спати більше, ніж він це робить тепер. Та якщо він все ж таки СПАТИМЕ більше, то з таким самим успіхом він міг би й померти, ще й зекономити при цьому на харчах і витратах на житло.

Однак Гарріс сказав, що як на нього, то річка йому «саме в раз». Можливо, коли б у два рази, то воно було б і краще, та, коли всі так говорять, то воно, напевно, добре.

Мені вона також була «саме в раз», і ми з Гаррісом в один голос сказали, що Джордж добре придумав. Ми сказали це так, що могло видатися, ніби ми зовсім не сподівалися, щоб Джордж міг висловити таку розумну пропозицію.

Єдиний, хто не був у захваті від цієї пропозиції, — це Монморенсі. Але річка нашого Монморенсі не приваблювала ніколи.

— Хлопці, все це дуже добре для вас, — казав він, — вам це до вподоби, а мені — ні. Нічого мені там робити. У пейзажах я нічого не тямлю, не курю. Якщо десь навіть і попадеться мені на очі якийсь щур, то ви ж не зупинитесь, а коли я засну, ви будете казитися біля човна і викинете мене у воду. Якщо ви хочете знати мою думку, то все це я назвав би надзвичайною дурістю.

Але нас було троє проти одного, і пропозицію було прийнято.

Ми дістали карти і почали обговорювати наші плани. Вирішили, що вирушаємо наступної суботи з Кінґстона. З самого ранку ми з Гаррісом спустимося до річки і вже на човні піднімемося до Чертсі. А Джордж, котрого до обіду з міста не витягти (щодня Джордж із десятої до четвертої спить у якомусь банку, і лише в суботу його будять і виставляють звідти о другій), зустріне нас там.

Де ми будемо ночувати — просто неба, чи в якихось готелях?

Я і Джордж були за те, щоб просто неба. Нам здавалося, що так ми зможемо краще відчути природу, насолодитися свободою, словом, буде щось таке, патріархальне.

Мало-помалу золоте кружало втомленого сонця ховається в гущі холодних, сповнених смутку хмар. Замовкають, немов діти у журбі, птахи, припиняють свої співи. І тільки жалібний крик куріпки та скрипуче кректання деркача час від час порушують первісну тишу, яка щільно окутала річище. У потемнілих водах, сумно зітхаючи, намагається востаннє побачити себе згасаючий день.

По обидва береги із темного лісу, що вже втратив свої обриси, незліченою ордою нічних привидів, крадучись, беззвучно насуваються сірі тіні, намагаючись прогнати залишки світла. Невидимою ордою вони мовчазно проходяться понад осокою та очеретом, що з тихим шелестом повільно колихаються вздовж берегів. Світ поринає у темряву, і ніч, сидячи на похмуро-величному троні, розпускає свої чорні крила, запалює у своєму примарному палаці тьмяні вогники зірок і у мовчазній величі запановує над ним.