Б’єрнстьєрне Б’єрнсон - Небезпечне сватання

Був холодний ясний вечір, від дерев тяглися довгі тіні, що наче бігли за саньми, а в лісі відлунювало дзеленчання дзвоників на збруї в коня. Вже від самого цього дівчинці було трохи лячно. Але вона сиділа, склавши руки в муфті, й тихо молилася. Вона не бачила ні чортів, ані валки, що виходила б з моря, над яким вони їхали. Бачила тільки зірки над собою і світло віддалік на пагорбі. В садибі хворого стояла моторошна тиша, але з хати відразу вийшла стара жінка, завела дівчинку до кімнати, скинула з неї теплий дорожній одяг і посадила її біля груби погрітися. Роздягаючи дівчинку, стара весь час підбадьорювала її, казала, щоб вона не боялася, сміливо зайшла до хворого й проказала над ним отченаш. Коли дівчинка нагрілася, стара взяла її за руку й підвела до дверей. Хворий лежав, зарослий, із довгою бородою та запалими очима, й пильно дивився на неї. Він зовсім не здався їй відраз-ним, і вона не злякалась.

— Ти мені прощаєш? — прошепотів хворий.

— Прощаю, — відповіла дівчинка, бо вирішила, що нічого поганого не зробить, як так скаже.

Хворий усміхнувся й хотів підвестись, проте знов безсило опустився на ліжко. Дівчинка почала проказувати отченаш, але хворий похитав головою і показав на груди. Тоді вона поклала на них руки, бо саме так зрозуміла його порух. Він зразу прикрив їх своєю великою, холодною, мов крига, кістлявою рукою і заплющив очі. Він не озвався, коли дівчинка скінчила молитву, тому вона не зважилась прийняти руки з його грудей і знов заходилась молитися. А коли втретє почала отченаш, до кімнати зайшла стара, глянула на ліжко й мовила:

— Ходімо звідси, доню, він уже віддав богові душу.

У XIX сторіччі норвезька література, одна з наймолодших у Європі, піднялася на таку висоту, що не тільки вийшла на світову арену, а й почала помітно впливати на літератури інших народів. Підвалини цьому розквітові заклали норвезькі романтики Генрік Вергелан і Юган Вельгавен, а остаточно утвердили її славу видатні реалісти другої половини

XIX сторіччя Генрік Ібсен, Б’єрнстьєрне Б’єрнсон, Алек-сандр Х’єланн, Юнас Лі та Арне Гарборг.

Цей раптовий і, здавалося б, несподіваний розквіт норвезької літератури був підготовлений загальним піднесенням духовного життя в країні, викликаним низкою європейських буржуазних революцій.

Свою «Весну народів» Норвегія пережила раніше й трохи інакше, ніж решта країн Західної Європи. Втративши самостійність ще в XIV сторіччі, вона до початку XIX сторіччя входила в склад Данії. Природно, що норвежці весь цей час плекали мрію про звільнення і робили все можливе, щоб здійснити її. Данія залишала Норвегії досить велику свободу в її внутрішніх справах, і хоч довгі сторіччя васальної підлеглості тяжко позначилися на її економічному й духовному житті, серед норвежців ніколи не завмирала політична й національна думка. В часи наполеонівських війн, скориставшись тим, що Данія та інші держави були заклопотані власними справами, Норвегія розірвала унію з Данією і 2 березня 1814 року вперше за триста років сформувала свій уряд, а 17 травня 1814 року ухвалила конституцію, яку К. Маркс назвав найдемократичнішою в сучасній Європі. Але провідні європейські держави не визнали її самостійності і змусили норвежців до унії зі Швецією, підписаної 14 серпня того ж таки року. З цього приводу В. І. Ленін писав: «Норвегію віддали Швеції монархи під час наполеонівських воєн, всупереч волі норвежців, і шведи повинні були ввести війська в Норвегію, щоб підкорити її собі» [10] Ленін В. І. Повне зібр. творів, т. 25, с. 277. .

Відтоді починається другий етап боротьби норвежців за свою самостійність. Коли в часи унії з Данією вони змагалися насамперед за рівноправне становище в зовнішній політиці, виступаючи проти того, щоб Данія використовувала їхні економічні засоби і військову силу в своїх інтересах, а часом і всупереч інтересам Норвегії, то тепер, в унії зі Швецією, їм доводилось боронити свою конституцію, яку весь час намагалися змінити і їхні спільні королі, і шведські політики, щоб посилити свій вплив і свою владу в Норвегії. Тому з перших років нової унії в країні зростала опозиція їй, яка в першу чергу спиралася на селянство.

Норвезькі селяни ніколи не знали кріпацтва, вони протягом сторіч боронили свою волю і міцно трималися своїх національних традицій. В умовах панівного становища датської культури, коли її прийняла майже вся інтелігенція, чиновництво і нечисленна ще буржуазія, селянство єдине зберегло в багатьох діалектах свою мову і свій багатющий фольклор, що стали животворним грунтом для розквіту в XIX сторіччі національної норвезької літератури і культури. В союзі з селянством виступала і дрібна буржуазія, позиції якої особливо зміцнилися в другій половині XIX сторіччя, коли Норвегія остаточно перетворилася з відсталої аграрної країни в аграрно-індустріальну. Опозиція, спираючись на ці дві сили, твердо відбивала всі спроби Швеції, сильнішого партнера унії, обмежити дію норвезької конституції чи змінити окремі її статті, а в багатьох випадках і здобувала нові перемоги. Найбільшою з них було скасування стортінгом ще в перші роки унії дворянського стану — головної опори короля. А 1905 року багатовікова боротьба Норвегії за свою незалежність закінчилась остаточною перемогою — скасуванням унії зі Швецією.