Більґе Карасу - Сад спочилих котів

Сонце — у сузір’ї Рака.

(Цебто в твоїх руках. Або ж у тебе вдома. Та й личить же воно тобі.)

Сонце — у сузір’ї Рака. Краб під каменем. Попід, попід, попід скелею. А Джюнейт на скелі. От і все.

( Заголовок «Похвала крабові» насправді потрібно було помістити тут. Хоча він уже став звичним; я ж помістив його на початок. — Це, щоб припасувати до «Похвали безстрашному їжакові» — Джюнейт розповів мені про цю реальну подію зі свого життя два роки тому. У січні місяці. Сонце якраз перебувало в оселі Козерога, у моїх руках.)

Сонце — у сузір’ї Рака, краб — під каменем.

Мова про краба, з Кекова. У водах арабської гавані він привернув увагу пірнальника своїми велетенськими розмірами; той спритно виніс його на поверхню й поклав на гладку скелю. Величезна збрижена штукенція синьо-зеленавого кольору. Всі зібралися довкола неї, розглядають; ті, хто сміливіші, беруть до рук. Джюнейт — один із них. Він узяв краба за те місце, де найзручніше брати (його можна б назвати попереком); підніс до очей. Але крабові чомусь — можливо, і з якоїсь цілком зрозумілої причини — не до вподоби, що його отак підняли й розглядають. Він чеберяє клешнями, намагається роздряпати Джюнейтові зап’ясток, поранити до крові (чи можна собі уявити те, що ми називаємо раковою хворобою, окремо від крові?) . Борсатися, далебі, марно. Якщо краба вже отак ухопили, то просто неможливо взяти себе самого в клешні та врятуватися. Утім, краб силкується добитися неможливого не тільки клешнями, а й задніми ніжками — то витягуючи їх, то безладно розмахуючи ними врізнобіч, він намагається змусити свого кривдника відпустити його. Водночас видає пронизливі розлючені звуки.

Джюнейт — не з тих людей, які підігріватимуть цю лють та втішатимуться, що поставили себе на місце Бога; він миттю викидає краба в море й лягає на гладеньку скелю смагнути на сонці.

Він лежить долілиць. Сонце — у сузір’ї Рака. Краб у кожному разі під каменем. Під ним. Джюнейт під тягарем сонця от-от задрімає.

Зненацька десь поблизу лунають недавні розлючені звуки (у кожному разі в них насамперед чується відвага). Джюнейт розплющує очі, обертає голову в бік звуків і зустрічається поглядом з крабом, який розмістився за піваршина від нього. Вони, направду, дивляться один одному у вічі (якщо кажуть: зазирнути у вічі смерті, то чому не можна зазирнути у вічі крабові?). Вони бачать один одного напрочуд добре. Обмінюються поглядами. Звуки від краба линуть пронизливі, розлючені; Джюнейт здогадується, що краб виліз із моря та видряпався на скелю, аби напасти на нього. Він так стоїть, ніби готується розігнатися (чи це одчайдушність, чи витребеньки? Божевільне прагнення пробудити в того, хто перед тобою, неприязнь та лихе ставлення? Щоб після цього нити й верещати?); уганяє свою лють в задні ніжки та клешні. Безперечно, він кинеться, нападе.

Джюнейт спирається руками об скелю, підводиться. Краб уже — там, де щойно лежала його голова. Вони завмерли та дивляться один на одного; перший — з вершини свого високого зросту (де око, там і вершина) ; другий — зі скелястого простору; не вищий, ніж палець. Краб знову кидається вперед (там у нього Джюнейт — відступу не існуватиме. Джюнейт відтепер — єдиний напрямок для нього в цілому світі).

На думку Джюнейта, це взаємна розмова, щоб звести квити.

Перед крабом стоїть ворог. (Ворог, якого обрав, чи обрав, бо ворог?) Його потрібно знищити. Людина навпроти краба відтепер також не найвища істота (вочевидь, ні); вона погодилася бути йому ворогом.

(Кажуть, ті, хто народилися під твоїм знаком, хочуть, аби їх хтось оберігав, піклувався про них і тішив лестощами… — Найпаче лестощами… — Після цього Раки готуються до нападу; на того, хто їх оберігав, піклувався про них і тішив лестощами; вони самі створюють нагоду для нападу, якщо потрібно, вигадуючи привід…)

Джюнейт спробує битися на рівних. (Себто оголений, як тварина.) Інакше те, що робить краб, можна, далебі, розцінювати як спробу самовбивства, або ж — це синоніми — спонуку до його вбивства.

Як розповідав Джюнейт, краб ніби страшенно образився й розсердився саме на якийсь із його вчинків, а не решти товариства.

Отож заплямовану крабову честь може омити тільки кров їхнього поєдинку, що має закінчитися смертю когось із них. Височина ворога — неважлива. Котрийсь із двох повинен загинути.

(Кажуть також, що один із прийомів Раків — це набридати та дратувати, сподіваючись, що їхні примхи безперестанку терпітимуть. Чого вони в такий спосіб досягають?)