Нагіб Махфуз - Пансіонат «Мірамар»

Здесь есть возможность читать онлайн «Нагіб Махфуз - Пансіонат «Мірамар»» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1997, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Пансіонат «Мірамар»: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Пансіонат «Мірамар»»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Головний герой твору, 80-літній журналіст (alter-ego автора), поселяється в невеличкому пансіонаті доживати відведених йому до смерті літ і в перші ж тижні стає свідком (і мимовільним учасником) драматичних, закручених із детективною інтригою подій. Його сподівання "сховатися в тихій оселі" й "відновити душевний лад, необхідний на схилі років", виявляються марними. (...)
Довколишній нелад вторгається в затишок пансіонату у вигляді тривіальних любовних інтриг, але він прозирає також у згадках про насерівську революцію і встановлений нею поліційний режим із претензіями на "соціалізм", про світ злиднів і розкошів, злочинних афер і цинічного розрахунку, про політичні партії з їх "ентузіазмом і глупством" і "нескінченними партійними чварами", про братів-мусульман, яких герой недолюблює, й комуністів, яких не розуміє.
Микола Рябчук

Пансіонат «Мірамар» — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Пансіонат «Мірамар»», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Хай Бог дасть тобі здоров’я. Однак скажи — де твої родичі?

— Всі роз’їхалися, — зітхнула Маріанна, скрививши зморшкуватого рота. — А куди мені податися? Я тут народилась. Навіть в Афінах ні разу в житті не бувала. А крім того, впевнена, що маленькі пансіонати не стануть націоналізовувати ні за яких умов.

Мені подобається правдивість у словах, щирість у справах, довіра між людьми, а не сліпа покірливість перед законом.

— Єгипет — це твоя батьківщина, ну, а Александрія — їй на світі немає нічого подібного.

За вікном шелестів вітер, раптово опустилась ніч. Маріанна піднялась і ввімкнула люстру з трьома світильниками у вигляді виноградних кетягів.

— Я була дамою, — мовила вона по хвилі, знову сівши на своє місце, — справжньою пані.

— Ти і зараз справжня пані, рідна.

— Ти п’єш, як і раніше?

— Не зовсім, один келишок за вечерею. І їм мало — лише дієтичні страви. Можливо, в цьому секрет моєї життєвої активності.

— Ах, пане Аміре, ти кажеш, немає другої Александрії, однак вона вже далеко не та, що була колись, у наші роки. На вулицях повсюди сміття.

— Рідна, — заперечив я палко, — ти повинна вже звикнути до цього.

— Але ж це ми створили її.

— Маріанно, а ти випиваєш, як тоді?

— Що ти, ні краплини! Я вже казала тобі — болять нирки.

Як було б чудово, щоб нас поклали рядком у могилу, однак, дай Боже, мені померти першому.

— Пане Аміре, перша революція відібрала у мене чоловіка, друга — гроші і рідних…

— Ти, слава Богу, чесна та багата, а світ щодень стає свідком подібних колізій.

— О, цей світ!..

— Тобі подобається європейська музика?

— Але ж усі арабські радіопрограми передають лише Умм Кальсум. Мені вона обридла.

— Як скажеш, рідна.

— Скажи мені, чому люди мучать один одного? Чому ми старіємо?

Я лише розсміявся.

Розглядав фотографії на стінах і бачив у них історію її життя. Ось портрет капітана в парадному строї з довгими вусами. Це її перший чоловік, напевне, перше й останнє кохання. Його вбили під час революції 1919 року. На стіні над столиком — портрет матері. Мати була вчителька. В глибині кімнати, за ширмою — портрет другого чоловіка, торгівця ікрою, власника палацу Ібралімія. В один день він лишився без мідяка в кишені і в розпачі звів на себе руки.

— Коли ж ти почала тут господарювати?

— Скажи краще, коли мене примусили взятися за господарство! — Маріанна помовчала хвилину, потім відповіла: — 1925-го. В рік біди і поневірянь…

***

Вона обтерла обличчя лимоном і мовила в задумі:

— Я була панянкою, шановний Аміре, любила розкоші, шик, гарні сукні, модні салони. Серед гостей сяяла, мов сонце…

— Я це сам бачив…

— Ти бачив лише хазяйку пансіонату.

— Вона теж сяяла, мов сонце.

— Всі мої гості були шанованими добродіями, проте це не врятувало мій бізнес від загибелі.

— Але ж ти й зараз справжня дама.

Маріанна заперечно хитнула головою.

— Що ти знаєш про наших старих друзів? — спитала вона мене несподівано.

— Їхня доля склалася так, як було писано їм на роду.

— А чому ти й досі парубкуєш, пане Аміре?

— Доля! Ех, якби в нас були діти!

— Авжеж. На жаль, обидва мої чоловіки виявилися неспроможні їх мати! Більшість, однак, каже, що це ти неспроможна. На жаль, звичайно, коли вже ми живемо для того, щоб народжувати дітей.

***

Той великий будинок, який згодом став готелем і в огорожі якого зробили вхід до Хан-аль-Халілі, назавжди лишився в моєму серці символом палкого кохання й нереалізованих надій. З мороку пам’яті зринають давні спогади — велика чалма, біла борода, владні губи, що казали «ні», у сліпому фанатизмі вбиваючи кохання, яке людина мала ще за мільйон років до народження релігій.

— Володарю, я мрію породичатися з вами за законом Аллаха і його посланця.

Мовчанка. У чашечках поміж нами холонула неторкнута кава.

— Я журналіст, — не здавався я, — маю гроші. Я син шейха, батько служив свого часу у мечеті Абу-аль-Аббаса.

— Хай буде милосердним Аллах до нього! Він був добропорядна людина, справжній мусульманин.

Перебираючи пальцями чотки, він повільно кидав мені слово за словом:

— Сину мій, ти ж бо з нашого кола, навіть свого часу вчився в Аль-Азхарі…

— Я про це вже давно забув.

— Потім тебе вигнали звідти, еге ж?

— Мій володарю, це стара історія. Мало за що можуть вигнати студента. До прикладу, якось увечері грав у якомусь музичному ансамблі чи спитав про щось у когось…

— Розумні люди звинуватили тебе в страшному злочині, — як свічка, спалахнув старий.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Пансіонат «Мірамар»»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Пансіонат «Мірамар»» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Нагиб Махфуз - Избранное
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Зеркала
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Дети нашей улицы
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Осенние перепела
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Война в Фивах
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Мудрость Хеопса
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Любовь под дождем
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Вор и собаки
Нагиб Махфуз
Отзывы о книге «Пансіонат «Мірамар»»

Обсуждение, отзывы о книге «Пансіонат «Мірамар»» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x