Чак Палагнюк: Задуха

— А записка про звільнення в тебе з собою? — запитую я і клацаю пальцями.

Ніко злегка підводиться і знову опускається на мене, підводиться і знову опускається. Її голова, як і раніше, закинута, очі так само заплющені. Вона лізе за пазуху, дістає складений аркуш блакитного паперу і впускає його мені на груди.

Я кажу:

— Гарна дівчинка, — і дістаю ручку з кишені сорочки.

Ніко трохи підводиться з кожним разом ледь вище і опускається жорсткіше. Злегка розгойдується вперед-назад. Угору-вниз, угору-вниз.

— Розвернися, — кажу я. — Розвернись.

Вона напіврозплющує очі й дивиться на мене зверху вниз, я верчу ручкою в повітрі, начебто розмішую цукор у каві. Зернисті кахлі врізаються в спину навіть крізь сорочку.

— Розвернись, — кажу. — Давай, дитинко.

Ніко заплющує очі й підбирає поділ обома руками. Потім переносить одну ногу в мене над животом, а другу перекидає мені через ноги. Вона так само сидить на мені верхи, але тепер спиною до мене.

— Добре, — кажу я й розгортаю блакитний аркуш. Розправляю його в неї на спині й розписуюсь унизу, в графі «поручитель». Крізь плаття відчуваю, як випирає застібка ліфчика — еластична смужка з п'ятьма-шістьма крихітними металевими гачками. Я відчуваю, як випирають її ребра — крізь товстий шар мускулатури.

Просто зараз у кімнаті 234 сидить подружка кузена вашого ліпшого друга, та сама дівчина, яка ледве не померла, вдовольняючи себе важелем перемикання передач у «форді пінто», коли наїлася шпанської мушки. Її звати Менді.

І хлопець, який проник до гінекологічної лікарні під виглядом лікаря й затіяв огляд пацієнток.

І дядько, що роз’їжджає по різних готелях і ранками вдає сплячого — голий поверх покривала, — дожидаючись покоївки.

Усі ці горезвісні приятелі знайомих наших друзів… вони всі там.

Чоловік, покалічений електричним доїльним апаратом, — його звати Ґовард.

Дівчина, яка повісилася голою на перекладині для душового запинала й ледве не померла від аутоеротичної асфіксії, — це Пола, і вона закінчена сексоголічка.

Привіт, Поло.

Дай мені свої підземні зонди. Свої проблискові маяки. Ексгібіціоністка, зовсім гола під плащем.

Дядьки, що встановлюють мініатюрні відеокамери в жіночих сортирах.

Хлопець, який втирає свою сперму в клапани депозитних конвертів біля банкоматів.

Вуайеристи. Німфоманки. Похітливі старі. Онаністи. Сексуальні маніяки-маніячки. Злі та страшні хохи, якими мами лякали нас у дитинстві.

Ми всі тут. Живі та нездорові.

Це світ сексуальної залежності на дванадцять ступенів. Світ хворобливого потягу. Зухвалої сексуальної поведінки. Щовечора вони зустрічаються в задній кімнаті в якій-небудь церкві. В конференц-залі якого-небудь громадського центру. В кожному місті. Щовечора. Вони навіть проводять віртуальні конференції в Інтернеті.

Мій ліпший друг Денні — ми познайомилися на зборах сексоголіків. Денні вже дійшов до того стану, коли йому було необхідно мастурбувати по п’ятнадцять хвилин щодня, аби не загнутися від сперматоксикозу. Врешті-решт він уже просто не міг стискати руку в кулак і почав усерйоз побоюватися, що в перспективі йому може стати зле від такої кількості вазеліну.

Він хотів перейти на який-небудь лосьйон, але всі засоби для пом’якшення шкіри в цьому разі виявилися неефективними.

Денні та всі ці люди, яких ви вважаєте збоченцями, або безумцями, або хворими маніяками, — вони всі тут. Ми збираємося, щоб поговорити. У нас небагато можливостей поговорити про себе відверто.

Тут — повії й ув’язнені, що вчинили нетяжкі злочини на сексуальному ґрунті, яких випустили на три години з тюрми. Пліч-о-пліч із жінками, які полюбляють, коли їх ґвалтують кілька чоловіків одночасно, і мужчинами, які мастурбують біля книжкових стендів літератури «для дорослих». Вуличні повії та їхні клієнти — усі гуртома. Тут. Розбещувачі малолітніх і розбещені малолітні — гуртома.

Ніко здіймає свій пишний білий зад і різко опускається на мене. Вгору-вниз. Угору-вниз. Тугі стінки піхви стискують мене щільно-щільно. Вгору-вниз. М'язи в неї на руках напружуються все сильніше. Вона тримає мене за стегна. Стегна вже оніміли й побіліли.

— Тепер ми з тобою вже знаємо одне одного, — кажу я. — Ніко? Я тобі подобаюсь?

Вона обертається до мене:

— Коли ти станеш лікарем, ти зможеш виписувати рецепти на що завгодно, так?

Авжеж. Якщо тільки повернуся до інституту. Медичний диплом — річ корисна. Себто — дуже сприяє численним статевим зносинам: дівчатка самі під тебе лягають і ще чергу займають. Я кладу руки на стегна Ніко. Мабуть, аби допомагати їй підійматися. Вона кладе руки поверх моїх рук. Пальці в неї м'які та прохолодні.