Чак Поланік - Чарівна ти

— Ну ж бо, давай! — кидала йому виклик Пенні. — Викликай поліцію. Телефонуй своїм головорізам. Навіть їм несила стримати цю революцію!

— Сідай у машину, сучко! — повторив Макс. — Я в останній раз люб’язно тебе запрошую.

— Та пішов ти в дупу! — вигукнула Пенні.

— Ні, — спокійно відповів Макс. — Це ти зараз туди вирушиш, люба! — З цими словами він натиснув кнопку, та мародери завмерли на місцях.

Дехто, в тому числі й Пенні, схопився за промежину. Коліна у багатьох підігнулися, вони впали, обома руками стискаючи лобок. Невдовзі всі корчилися на землі, забувши людську гідність, жадібно щось вигукували. Революційна армія порушила стрій, попадала, звиваючись від екстазу. Доблесні повстанці перетворилися на живий килим з людських тіл. Їхні переможні крики потонули у хорі сексуальних стогонів. І все це синхронно з несамовитими рухами тазом.

Наступне натискання на кнопку — і у ще більшої кількості жінок пішла з рота піна, вони смикалися в судомах від збудження. Вони всі приречені були загинути, як Алюет, від інфаркту або розриву аневризми через занадто сильну еротичну стимуляцію.

Навіть попри те, що її пронизали струмені задоволення, Пенні благала:

— Відпусти їх! — Вона поповзом рушила до автівки. Дівчина намагалася блокувати еротичну силу всередині свого тіла, блокувати, а потім направити на самого Максвелла. Вона уявила у себе всередині розлючений стиснутий кулак. Стала медитувати, як навчала Баба. Випробувала всі тантричні методи, але здавалося, що жоден не працює. Вона повзла бетонним тротуаром, дісталася лімузину. Переможена, прошепотіла: — Відпусти їх, Максвелле. Збережи їм життя, і я поїду з тобою.

Дверцята автівки відчинилися, Макс наказав:

— Сідай у машину, або я натисну ще одну кнопку, і вони всі загинуть.

Коли втягувала себе в салон автівки, в начищеному черевику Макса розгледіла власне обличчя. «Віддзеркалюй його силу», — скомандувала вона собі, але нічого не сталося. Тільки-но вона, знесилена, тремтяча та виснажена, опинилася на засланій килимом підлозі лімузина, Макс зачинив двері й звелів водію повільно об’їхати Центральний парк.

Врешті-решт нестерпне задоволення вщухло. Макс за допомогою невеличкого пульту припинив свій вплив. Сторонньому спостерігачеві здалося б, що він лише тиснув на кнопки комп’ютерної гри. Коли сила стимуляції вщухла, Пенні спромоглася сісти на сидіння поряд із Максвеллом. Він наповнив келих шампанським з бару лімузина й простягнув Пенні. Рожевим шампанським. Вона насторожено подивилася на келих.

— Не хвилюйся, моя дівчинко, — шепотів він. — Я не збираюся тебе труїти. Я вже і так повністю контролюю твоє тіло.

Пенні узяла келих. Ігристе вино було таким чужим на смак після стількох філіжанок цілющого чаю з лишайнику й маринованих щурів. Виснажені стінки піхви розслабилися.

— Мені все відомо про нанороботів, — задихаючись, промовила вона. — Мені відомо, що вони потрапляють усередину завдяки «Бабкам».

— Розумна дівчинка, — похвалив Макс. — З тебе вийде неперевершений президент «ДейтаМайкроКом».

— Я не буду твоєю маріонеткою, — заприсяглася Пенні.

— Бідолашна Кларісса, — сказав Макс. — Вона теж ніколи не воліла бути президентом. Це я навісив на неї ярмо.

Він розказав, як познайомився з Кларіссою, коли та була звичайною продавщицею компанії «Ейвон», ходила по домах, продавала губну помаду. Вона була для нього ніким. Звичайним пустим місцем. Але він знав, що, маючи силу над життям або смертю, він може зробити з неї будь-кого.

Після їхнього 136-денного роману було вже запізно. У неї вже були імплантовані роботи. Жінка не мала вибору: мусила або стати тим, кім він хотів, або померти. Вона ніколи не бажала бути сенатором, тим більше президентом, але якби вона відмовилася або програла на виборах, Максвелл знищив би її та почав усе з початку з іншою жінкою.

— Те саме сталося з Алюет, — задумливо промовив він. — У неї було вродливе обличчя, вона не мріяла ні про що більше — тільки стати звичайною моделлю…

Але коли в неї було імплантовано батальйони нанороботів, у жінки вибору не лишилося. Якщо їй не вдавалося зіграти бездоганно, Макс карав її нищівним рівнем задоволення. Він доводив її до божевілля, коли цілими днями нівечив її клітор екстазом так, що бідолашна не могла ані їсти, ані спати. Провал став неприпустимим, і Алюет почала жахатися власних геніталій.

— Щоб вижити, обидві стали тим, ким вирішив я. Якщо б котрась із них комусь розповіла про владу, яку я над ними мав, — віщував далі Макс, — я би знищив їх.