Чак Поланік - Чарівна ти

Тед подивився на неї. Його обличчя потемніло від хвилювання.

— А ця клієнтка готова йди до суду й привселюдно описувати процес експерименту?

Пенні ковтнула.

— А це обов’язково?

— Боюся, що так. — Він спитав: — Існують свідки, що можуть це підтвердити?

Пенні замислилася. Існував екіпаж приватного літака Макса. Обслуга в особняку та пентхаусі. Та всі різноманітні водії, адміністративні помічники, яких на той час, коли вона втрачала контроль над своїми кінцівками, запрошували, щоб тримати її, розпластаною, на ліжку. Жодного з них не можна було притягнути до суду — лише у якості свідків «ворожої» сторони. Вона, пригадавши, зраділа:

— Але є рукописні свідоцтва, які можна представити суду.

— Які свідоцтва?

Пенні замислилася над усіма іменами, які можна знайти в блокнотах Макса. Невідомі жінки, повії, а також світові лідери.

— Наскільки це ускладнить процес, якщо ці свідоцтва можуть бути розцінені як загроза національній безпеці?

— Ти натякаєш на те, — співчутливо спитав Тед, — що там описана президент США у компрометуючих ситуаціях?

Він був уже на крок попереду неї. У Теда Сміта був ясний, відповідальний погляд на життя, й Пенні піймала себе на тому, що їй подобається такий багатообіцяючий, підприємливий партнер-ділок.

Коли вона промовчала, заговорив Тед.

— Якщо позивачка надасть письмові свідчення, ми зможемо подати позов та розпочати процес розслідування. — Він ковтнув содової. — Якщо у нас будуть письмові свідоцтва відповідача й вони збігатимуться з заявою, твоя потенційна клієнтка найімовірніше виграє справу.

Пенні не розмірковувала ні хвилині. Не було потреби.

— З чого ми маємо почати?

І двох днів не минуло, як Пенні викликали до кабінету містера Бриллштейна. Здавалося, в «Бі-Бі-енд-Бі» трапився витік інформації. Хтось із робітників попередив верхівку контори про можливість майбутнього позову, і керівник був не в захваті. Ще й на додачу президент відвідала місто, щоб звернутися до Об’єднаних Націй, а це означало: дорожній рух у місті встане. Озброєні охоронці антитерористичних підрозділів патрулювали метро з собаками-шукачами. І лише кілька городянок, які взагалі не нервували — спокійні, розслаблені дами з яскраво-рожевими пакунками. Коли Пенні бачила, як неспішно та байдуже вони крокували вулицею, сама забажала стати в чергу на П’ятій авеню.

Натомість чоловіче населення міста — особливо гетеросексуали — здавалося буркотливішим, ніж зазвичай. Жодному чоловіку несила тягатися з еротичним досвідом Максвелла, якого він набув за життя, з результатами його тантричних знань, котрі можна за допомогою кредитної картки придбати в яскраво-рожевому пакунку «Чарівна ти».

Тед відразу взяв на себе пошук позивачів. Вони дали кілька оголошень по телевізору, в яких просили звертатися споживачів, що придбали несправну «Бабку» й виявили, що під час використання вона пошкодилася. Таких виявилися мільйони. По всьому світу споживачки засинали, насолоджуючись пульсацією всередині, а коли прокидалися, знаходили іграшку пошкодженою. У кожному зверненні описувалося те саме: крильця відірвалися, тільце тріснуло навпіл. Саме так, як сталося з Пенні та Монік.

Було важко довести справжні пошкодження, бо всі відбулися незначними подряпинами, якщо й взагалі щось пошкодили. Багато жінок звернулися до своїх лікарів, але жодних фрагментів іграшок усередині виявлено не було.

У кабінеті Теда Пенні складала всі документи цієї справи у папку. Цю папку вона сховала у свою сумку від «Фенді», щоб узяти додому. Покінчивши з цим, вона квапливо побігла до кабінету Бриллштейна. До декорованого панелями кабінету з дивовижним килимом. На шістдесят четвертому поверсі, в святу святих, де вона вперше зустріла Макса.

Вона постукала у двері. Знайомий голос відповів:

— Увійдіть, прошу. — Жіночий голос. Пенні повернула ручку двері, увійшла, опинилася віч-на-віч з людиною, яку безліч разів бачила у новинах. У жінки були високі широкі вилиці. У поєднанні з невеликим загостреним підборіддям вони залишали враження, що вона завжди всміхається. У її золотаво-карих очах теплилося співчуття.

Сварливий керівник Пенні сидів за полірованим столом.

Президент Хінд з чарівною усмішкою сирени подивилася на Бриллштейна.

— Чи могли би ви, якщо ваша ласка, залишити нас із міс Гарриґан на кілька хвилин наодинці?

— Міс Гарриґан, — почала президент.

— Пенні, — підказала дівчина.

Президент жестом запросила її сідати. Вона була приблизно одного віку з матусею Пенні, але трималася більш впевнено. Строгий костюм обтягував її, немов уніформа. На одному з лацканів вона як значок носила срібну, філігранної роботи брошку. Вона почекала, доки начальник Пенні вийде з кабінету. Президент замкнула двері. Жестом наказала Пенні сідати в червоне шкіряне крісло з підголівниками. Сама сіла напроти — тепер обоє сиділи, торкаючись носами черевиків, ніби старі приятельки за приємною розмовою.