Джон Уейн - Зима у горах

Він пройшов вулицею до її будинку, постукав, почекав кілька хвилин, подзвонив, потім знову постукав і знову подзвонив, поки не переконався, що мешканців або немає, або вони й не думають підходити до дверей. Тоді, голодний і стомлений, він повернувся нагору, встиг на семигодинний рейс і з порожнім шлунком та гірким відчуттям поразки покотив у місто.

Того вечора він почував себе надто виснаженим, щоб і далі полювати за обома дамами Джонс, тож вирішив удатись до рішучіших дій увечері наступного дня. Повертаючись до Лланкрвіса десятигодинним рейсом, він вийшов з автобуса у селищі, де жили ці дами. Плату за проїзд з усіх пасажирів уже було зібрано, він поклав шкіряну сумку на підлогу біля Герета й сказав:

– До завтра.

Герет кивнув.

Роджер вийшов і трохи постояв, спостерігаючи, як автобус зникає в темряві. Потім подався до будинку місіс Арвел Джонс. Там, безперечно, було досить людей, щоб почути його стук. З вікна на верхньому поверсі лилося світло, в нижньому було темно, але, судячи із звуків, що долинали до Роджера, там дивилися телевізор. Він постукав у двері. Запала довірі пауза, під час якої Роджер фізично відчував, що за ним спостерігають. Потім двері відчинились: цього разу перед ним стояла молода, але тілиста й неохайна дівчина підліток. Обличчя в неї було брудне, але вона зробила гідну похвали спробу сховати бруд під шаром косметики.

— Мама вже спить,— швидко промовила вона, зустрівши пильний Роджерів погляд.

— А звідки ти знаєш, що я хочу бачити саме твою маму? — спитав вій.

Вона хвилину помовчала, міцно тримаючись за дверну ручку, потім повторила: «Мама вже спить»,— і зачинила двері перед його носом.

Роджер стримався. Якщо з якихось міркувань ця жінка вирішила не пускати його в дім, то тут нічого не вдієш. Тепер він чатуватиме на неї, дивитиметься на всі боки, коли вони проїжджатимуть селищем і, в разі потреби, вистрибне з автобуса на ходу, щоб перепинити її просто на тротуарі. А тим часом залишалася ще й Йоло Джонс. Роджер рушив далі. Так, у вікні світиться. Місіс Йоло Джонс була з цих двох жінок стрункішою й менш блідою. Вона справляла враження трохи розумнішої і до того ж, як виявилось, не була обтяжена численним виводком погано вихованих нащадків. Плекаючи в серці надію на успіх, він постукав ввічливо й скромно.

Цього разу двері відчинилися негайно, і Роджер опинився віч-на-віч з невеличким, сухеньким, схожим на сільського диякона чоловічком у темному костюмі.

— Чим можу бути корисний? — спитав, вірніше прогавкав цей чоловічок. Голос у нього був високий і дзвінкий, говорив він уривчасто.

— Чи не можу я поговорити з місіс Йоло Джонс? — спитав Роджер.— Справа в...

— Якщо у вас справа до моєї дружини,— відказав сільський диякон,— то найкраще обговорити її зі мною.— Він відступив на кілька кроків назад, і вони опинились у маленькій, яскраво освітленій вітальні, де в каміні палахкотіло вугілля.

— Вона була свідком однієї пригоди,— сказав Роджер.— Я їхав...

— Пробачте. Вона не була свідком тієї пригоди.

— Ну, якщо висловлюватись точніше, то вона була в крамниці. Але, розумієте, колесо...

— Вона не бачила ніякого колеса,— заперечив сільський диякон.— Вона доручила мені сказати вам, що не бажає робити ніяких заяв.

— Може б, я сам поговорив з нею? Розумієте, я...

— Запевняю, у цьому немає необхідності.

— Але того ранку, коли місіс Джонс була в крамниці, вона сказала...

— Коли місіс Джонс була в крамниці,— досить голосно перебив його сільський диякон, карбуючи кожне слово,— вона була там без мене. Відтоді вона мала нагоду обговорити ту подію зі мною. її чоловіком,— твердо додав він.

— І ви їй сказали, що вона нічого не бачила?

— Вона вважає за краще не вплутуватись у цю справу,— проказав сільський диякон.— А тепер, вибачте, я не...

— Слухайте,— сказав Роджер. Дихати він почав уривчасто.— Я не збираюсь просити вашу дружину щось робити.

— Дуже вдячний.

— Коли вона стояла в крамниці, колесо вдарилось у двері й розбило їх. Ні, не перебивайте мене, будь ласка. Двері розлетілися на друзки. Ваша дружина не могла цього не бачити. Вона стояла зовсім близько від дверей, коли... коли колесо в них ударилось. Все, чого я хочу, це щоб вона сказала, як усе було.

163 

— Це неможливо,— відповів містер Йоло Джонс.

— Але чому, хай йому грець, неможливо?

Містер Йоло Джонс втупився в Роджера своїми вирячкуватими очима.

— Неможливо — і край,— відказав він просто.

Роджер розгубився.