Дмитро Кешеля - Пора грибної печалі

Тут Чедрик зігнувся, стиснув кулак, заплющив очі й щосили махнув рукою. Але, видно, не розрахував — різко подавшись вперед, як вліпить п’ястуком Фаркашові межи очі, — тому лиш з-під носа бризнуло. Це сталося так несподівано, що ніхто не встиг оком змигнути. Із застиглими дурнуватими посмішками дружки втупилися один в одного. Фаркаш, витрушуючи з голови різнобарвні кола, помалу прийшов до тями і, на превеликий подив, весело запитав:

— І що, куме, далі?

— Ось так хвицьнув її межи очі, — відповів тихенько ошелешений Чедрик.

— Ну, пре-е-еппання би вам, якщо справді так страшно луснули Кароліну, то прощаю вам. Із великої радості за вас. За вашу залізну волю і безстрашне серце!

— А що?! — вмить підстрибнув півником великодушно прощений Чедрик. — Я! Я!!! Я!!!

І це «я!», відбиваючись від стелі і стін, мов м’ячик, радісно й гордо застрибало по кімнаті.

— Я ще й не так знаю її прикрутити. Тільки гаркну: «Кароліно! Ти знаєш, хто твій чоловік?!» А вона вже зразу на задні лапки і, як песик, покірно переді мною.

— Перебачте, куме, що вас перебиваю, лиш не забудьте собі бесіду, — спохватився Фаркаш і аж підскочив. — Я теж завжди своїй Насті кажу, коли мене виведе із себе: «Ти, мегеро, не знаєш мені честі. Я простий чоловік, дітваком вівці пас, доріс своїм розумом до начальника. Простим селянським розумом!» — постукав себе по чолу.

— Дайте тим вівцям уже спочити! — роздратовано буркнув Чедрик.

— А що, куме, неправду кажу?

Фаркаш справді не лукавив, душею не кривив. У дитинстві йому кілька разів замість батька довелось пасти худобину. І тепер ті, давно минулі часи він згадував як найяскравіші сторінки, вписані золотими літерами у книгу своїх героїчних і трудових звитяг. Не минало жодної урочистої події, аби Фаркаш не притяг за святковий стіл овечок із дитинства. Варто було ближньому десь на дружній вечірці або на весіллі, хрестинах, дні народження сказати добре слово на адресу Юрія Васильовича, як той одразу згадував свою непомірно тяжку чабанську герлигу, милих овечок, які, немов зорі-дороговкази, вивели його у люди.

Однак дружки не завважили на глибинні витоки Фаркашевої біографії, а випили за мужність і непохитний характер Чедрика.

«Бути біді», — подумав Голуб, глянувши на Миколу. Після кожної чарки очі Чедрика все нижче опускалися з-під окулярів на ніс. До слова, ця метаморфоза завжди ставалася з Чедриком, як тільки добряче п’янів: очі з нормального стану починали заокруглюватись, опускатись і, наче під неймовірним тягарем, зависали на носі. В подібному настрої від Миколи можна було чекати що завгодно.

— Аби-м здох, куме, чуєте, аби-м здох, як ся мені любите. Дайте, най вас поцілую, — кинувся з обіймами до Чедрика Фаркаш.

— Стоп, стоп, стоп! — підняв застережливо руки Микола. — Стоп! Ви, мудрагелю, пождіть здихати. Спершу верніть мені сто рублів, знаєте які, а потім, чорт з вами, відкидуйте ноги на здоров’я. На вінок вам із задоволенням подарую.

Фаркаш, почувши про гроші, одразу вгамував гарячу любов, якось обм’як.

— Ви, куме, з тими грошима завжди, як дощ на сухе сіно, — завертів нервово шиєю й потягся, було, до кишені, але видно, передумав. — Коли вас не бачу, пре-е-епання би їм, грошам, завжди водяться, а як треба віддавати — як би їх корова язиком лизнула…

— Отож, отож, — буркнув багатозначно Чедрик.

— На грішну душу вам кажу, моя Настя вчора ввечері чистила піджак і геть до копійки вичистила.

— Ваша Настя теж, до речі, добра фіфа. Не питали її випадком, чого це, коли були на курсах, майже кожного вечора до неї ваш головний інженер підпливав? — наїжачився Чедрик.

Фаркаш сів на стілець, нервово засовався й, не знаходячи собі місця, сердито відчеканив:

— Злим язикам щодня свято. Намололи пустої полови, аби мені очі їла. Але нема дурних. Ми з Настею завжди розуміємось. Вона все розказала. Призналася чесно, що до одуріння заскучила за мною, а головний інженер в її очах як дві каплі води схожий на мене. І вона сама запрошувала, аби приходив скрасити її самотність. Тоді Насті завжди здавалося, що в хаті її рідний чоловік, тобто я. І тут, дорогий куме, нічого із простої мухи чинити моралізованого слона. Ось так! — ніби сокирою відрубав Фаркаш.

— Ну да, ваша Настя — ідеал святої невинності і скромності, — єхидно усміхнувся Чедрик. — Хай би спробувала знайти розраду своїй самотності моя Кароліна. Я би їй голову, як миршавій курці, відкрутив.

І Чедрик знову вельми ефектно продемонстрував, як би скручував Кароліні шию, зі злістю би так крутив, вельми боляче би відкручував…