Дмитро Кешеля - Пора грибної печалі

— Ух, і пищала би, як в’юн у моїх руках, — із запалом вигукнув Микола й аж притопнув від задоволення.

— Ну я, мабуть, піду, — піднявся несміливо Голуб й дався, було, до дверей.

— Ану, сядь! — крикнув грізно Чедрик. — Зараз всі ми будемо давати тобі урок педагогіки: як повинен справжній мужчина поводитися із своєю жінкою. Уяви собі: перед тобою у повному зборі кафедра педагогіки на чолі із професором, — постукав себе у груди.

Однак назвати прізвища професора не встиг, бо над дверима ніжно заспівав електричний соловейко.

Поважні «педагоги» одразу принишкли й злякано переглянулися. Соловейко озвався вдруге. На цей раз сердито й вимогливо. Чедрик приклав до вуст палець й навшпиньки став прокрадатись у коридор. Але за дверима почулася лайка, брязнули ключі, ляснув замок і на порозі у всій своїй красі постала Кароліна — майже двометрового зросту, широкоплеча, міцно скроєна молодиця. При її появі — це якось аж вразило Голуба — цигарковий дим, що досі нерухомо висів цілими оберемками у кімнаті, миттєво закрутився шаленим колесом і прожогом почав тікати крізь віконні щілини, розчинятися на стінах, стелі… Михайло не відав, які думки нахлинули в цю мить у розгарячілі голови «педагогів», проте самого одразу пройняло таке відчуття, що якби перед ним розверглася підлога — не вагаючись, стрибнув би із шостого поверху.

Чедрик, зігнувшись у три погибелі, почав задкувати із коридора в кімнату.

— Це що таке?! — раптом верескнула Кароліна. — Хто наслідив на килимі?!

— Не я, звичайно ж не я, — боязко зізнався Чедрик і для певності виставив перед Кароліною одну за одною у домашніх капцях ноги. — Я сьогодні з дому не виходив…

Проте найбільший сюрприз чекав Кароліну, коли увійшла в кімнату і побачила Стьопку, Фаркаша і Голуба, що тиснулися по кутках. Нероздягнена, із набитою господарською сумкою, стала немов гренадер, у прольоті дверей і ледь не лишилася божого дару мови. Нею пересмикнуло, губи затремтіли, обличчя спалахнуло ватрою…

— А це що?! — закричала несамовито й надірвала голос.

Першим зреагував Фаркаш. Притьмом схопився, підбіг до Кароліни, схопив її руку, поцілував…

— Аби-сьте здорові, кумочко! Я тільки секунду як перед вами забіг. Гроші Миколі заніс, давно вже сотню йому винен, — заторохкотів невпопад.

Й кланяючись, нервово тіпаючись, поліз у кишеню, поспіхом відлічив червоненьких і простягнув Кароліні.

— Думаю, що кумові навіть приємно зараз, — обернувся сяючим обличчям до Чедрика. — У вас же спільна сімейна каса, чи не так, куме.

Від побаченого очі Чедрика одразу стрибнули із носа на звичайні орбіти, рот широко розкрився й застиг… «Професор педагогіки» раптом ікнув, а потім, зібравши останки сил, вичавив із себе:

— Со-о-обака!!!

Фаркаш, немов казковий джин, крутнувся дзигою на місці й шмигнув під лівою рукою Кароліни до дверей.

— Ах ти, Ісусику, та він ще й огризається, — із щирим подивуванням проспівала Кароліна.

Ісусиком вона завжди називала Чедрика у ті хвилини, коли доходила межі найбільшого потрясіння.

— Ти що, Ісусику, волієш під моєю стріхою дати усім притулок, моїм хлібом усіх голодних накормити, моєю горілкою напоїти всяких!.. — напитувала Кароліна, все ближче насуваючись на Чедрика.

— Перестань! — запротестував Микола і звів виклично голову. — Перестань, бо зараз… — й замахнувся рукою.

— Ах рятуйте, гвалт! — удавано перелякалася Кароліна й сплеснула у серцях руками.

Надалі ж схопила могутньою долонею Чедрика за комір сорочки й, наче вередливе курча, потягнула на кухню. А там, лупцюючи по спині, по голові, спокійно приговорювала:

— Його дружок рідного брата не пустив до хати, а він до мене додому. Мало того, ще й далі п’ють, пиячать. Кум гроші приніс, а Ісусик би затаїв і пропив…

— Гроші мої, і ти про них не знала, я чесно заробив! — стогнав Чедрик, пориваючись із залізних рук Кароліни.

— Ісусику, та ти ще від мене гроші затаюєш? Ах, вороняча твоя душа.

І знову Чедрика п’ястуками.

Ледь оговтавшись, Стьопка із Михайлом переглянулись і щодуху чкурнули із квартири. Стьопка без шапки й куртки, Михайло в останню мить встиг-таки схопити із вішалки пальто…

На дворі перевели подих й оглянулися. Із сусіднього під’їзду насторожено витягнув голову Фаркаш й заклично махав рукою. Стьопка зле вилаявся й пригрозив у його бік кулаком. У цей час у під’їзді Чедрика, на шостому поверсі, щось важко загупало, загримотіло, а далі, немов пуста бочка, покотилося донизу. Стьопка з Михайлом рвонули з місця і — драла…