Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Евелін потайки сподівалася, що Джинін піде й місіс Тредґуд завершить свою історію, але доглядальниця ніяк не йшла. І коли по неї зазирнув Ед, Евелін була засмучена, бо тепер цілий тиждень мала чекати, щоб дізнатись, як відбувався судовий процес. Покидаючи кімнату, Евелін сказала:

— Не забудьте, де ви зупинилися.

Місіс Тредґуд глянула на неї нерозуміючим поглядом.

— Зупинилися? Це ви про «Мері Кей»?

— Ні. Про судовий процес.

— Ага, точно. Це, я вам скажу, було дещо…

Вальдоста, Джорджія

24 липня 1955 р.

У залі було спекотно й задушливо. От-от мала початися гроза.

Іджі обернулася й обвела поглядом приміщення, відчуваючи, як піт котиться по спині. Її адвокат Ральф Рут, друг Ґрейді, послабив краватку і намагався перевести подих.

Тривав третій день судового процесу. Вже допитали всіх чоловіків, присутніх у вальдостській перукарні того дня, коли Іджі погрожувала вбити Френка Беннетта. Місце свідка зайняв Джейк Бокс.

Вона роззирнулася навколо, шукаючи Смоукі Відлюдька. Куди він, в біса, подівся? Ґрейді ж надсилав йому записку, що вона в біді й потребує його допомоги. Щось трапилося, інакше він був би тут. Іджі почала гадати, чи Смоукі, бува, не вмер.

Цієї миті Джейк Бокс показав на Великого Джорджа й заявив:

— Ось він. Це він ішов на Френка з ножем, і оця жінка була разом із ним.

По всьому залу окружного суду графства Лундес прокотився стривожений шепіт — чорний чоловік погрожував білому. Ґрейді Кілґор неспокійно засовався на місці. Сипсі, єдина чорна в залі, стояла на балконі й зі стогоном бурмотіла молитви за свого «маленького хлопчика», хоча йому на той час уже було майже шістдесят.

Навіть не потурбувавшись допитати Великого Джорджа, окружний прокурор одразу ж попрямував до Іджі, яка зайняла місце на трибуні.

— Ви були знайомі з Френком Беннеттом?

— Ні, сер.

— Ви впевнені?

— Так, сер.

— Тобто ви зараз стверджуєте, що ніколи не були знайомі з чоловіком, чия дружина Рут Беннетт була вашим діловим партнером протягом вісімнадцяти років?

— Саме так.

Він крутнувся на місці, сховавши великі пальці під жилетку, і став обличчям до присяжних.

— Хочете сказати, що ви ніколи не заходили до чоловічої перукарні в Вальдості в серпні 1930 року і не мали розмови на підвищених тонах, під час якої погрожували вбити Френка Беннетта — чоловіка, з яким ви не були знайомі?

— Гаразд, то була я. Я думала, ви хотіли знати, чи були ми знайомі. Відповідь «ні». Я погрожувала його вбити, але нас ніколи, так би мовити, належним чином не представили одне одному.

Кілька людей у залі, які терпіти не могли цього набундюченого прокурора, засміялися.

— Іншими словами, ви визнаєте, що погрожували життю Френка Беннетта.

— Так, сер.

— Чи правда, що у вересні 1929 року ви прибули до Джорджії з вашим кольоровим найманцем і поїхали звідти, забравши з собою дружину Френка Беннетта і його дитину?

— Лише дружину — дитина була пізніше.

— Наскільки пізніше?

— Як заведено, через дев’ять місяців.

Судовий зал знову вибухнув сміхом. Брат Френка Джеральд гнівно зиркав на неї з першого ряду.

— Це правда, що ви намовляли дружину Френка Беннетта проти його особи і змусили її повірити, що йому бракує моральних чеснот? Ви переконували її, що він негідний чоловік?

— Ні, сер, це вже було їй достеменно відомо.

Знову сміх.

Прокурор починав виходити з себе.

— Правда чи ні, що ви примусили її поїхати з вами до Алабами, погрожуючи їй ножем?

— Не було потреби. Коли ми приїхали, у неї вже й речі були спаковані.

Прокурор проігнорував останню репліку.

— Чи правда, що Френк Беннетт прибув до Вісл-Стоп, намагаючись повернути собі те, що належало йому за правом, — свою дружину та крихітного сина-немовля, і що ви з вашим кольоровим найманцем убили його, щоб запобігти поверненню дружини до її щасливої домівки, а дитини — до батька?

— Ні, сер.

Але кремезного чолов’ягу з випнутими грудьми вже несло на всю.

— Вам відомо, що ви розбили найсвятіший союз на цій землі — християнську родину з люблячими батьком, матір’ю та дитиною? Що ви спаплюжили святість і недоторканність шлюбу між чоловіком і жінкою, шлюбу, благословенного Господом у баптистській церкві «Вранішній Голуб», тут, у Вальдості, першого листопада 1924 року? Що ви примусили добру християнку порушити Божі закони та її шлюбні клятви?!

— Ні, сер.

— Припускаю, що ви спокусили бідолашну слабку жінку обіцянками грошей і алкоголем, що на якийсь момент вона втратила владу над собою, а коли її чоловік приїхав, аби забрати її та відвезти додому, хіба не ви з вашим кольоровим співучасником холоднокровно вбили його, щоб відвернути це?