Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Скажу вам чесно, ми в нашій церкві настільки шануємо сестру Тредґуд, що наші парафіяни всі, як один, сіли на автобус і приїхали сюди свідчити на її користь.

На цих його словах двері судової зали відчинилися і до неї увійшла найдивніша компанія з усіх, які будь-коли збирав разом Господь: тут були Смоукі Відлюдько, Джиммі Довбень Гаррис, Сплінтер Беллі Ел, Дойда Секкетт, Інкі Пардю, Бо Довгоносик Джек, Ельмо Вільямз, Бородавочник Віллі та інші… І всі зі свіжими зачісками з салону Опал та в позиченому вбранні. То була лише невеличка частина тих, кого роками годували Іджі й Рут і кого Смоукі зміг згуртувати вчасно.

Одне за одним вони ставали на трибуну й давали переконливі свідчення, у найменших подробицях пригадуючи молитовне зібрання на березі річки в грудні 1930 року. Останньою за чергою, але не за значенням увійшла сестра Єва Бейтс у прикрашеному квітами капелюшку та з сумочкою в руках. Вона посіла місце свідка і ледь не до сліз зворушила присяжних спогадами про те, якою прихильною була до неї сестра Тредґуд першої ночі зібрання, як зізналася, що тієї ночі Господь торкнувся її серця через натхненну проповідь преподобного Скроґґінза, спрямовану проти руйнівної дії віскі та тілесних зваб.

Приземкуватий щуплавий суддя з шиєю завтовшки як рука навіть не потурбувався спитати присяжних про їхній вирок. Він стукнув молотком і сказав окружному прокурору:

— Схоже, Персі, що ви взагалі не розслідували цю справу. По-перше, тіла не знайдено. По-друге, у нас є дані під присягою свідчення, яких не можна спростувати. Наразі все, що ми маємо, це цілковита відсутність доказів — суцільне ніщо. Я вважаю, що цей Френк Беннетт нажлуктився й сам загнав машину в річку, де його давно зжерли риби. А це вже кваліфікується як смерть унаслідок нещасного випадку. Ось із чим ми маємо справу.

Він знову стукнув молотком, проголосивши:

— Справу закрито.

Сипсі на балконі пустилася в танок. Ґрейді глибоко, полегшено зітхнув.

Суддя, високоповажний Кертис Смут, збіса добре знав, що не було ніяких триденних виїзних молитовних зібрань посеред грудня. Також зі свого місця він чудово бачив, що книга в обкладинці Біблії в руках у священика — зовсім не Біблія. Та й нечасто випадало йому бачити таке збіговисько виряджених пройдисвітів і волоцюг. Проте річ у тім, що кілька тижнів тому в судді померла донька. Померла завчасно після нелюдського життя на околиці міста, і все це з вини Френка Беннетта. Тож насправді судді було начхати, хто вбив того сучого сина.

Коли вже все було позаду, преподобний Скроґґінз підійшов до Іджі та потиснув їй руку.

— Побачимось у церкві в неділю, сестро Тредґуд, — він підморгнув їй і пішов.

Його син Боббі почув про суд і зателефонував батькові, щоб розповісти, як одного разу Іджі врятувала його від в’язниці. Тож Скроґґінз, якому вона дошкуляла все життя, переступив через себе, аби врятувати її.

Певний час в Іджі голова йшла обертом від усіх тих подій. Нарешті, дорогою додому вона спромоглася вимовити:

— Знаєте, я тут поміркувала — не знаю, що гірше: сісти за ґрати чи бути тепер із ним люб’язною решту мого життя?

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

9 жовтня 1986 р.

Сьогодні Евелін дуже квапилася до будинку престарілих. Цілу дорогу вона підганяла Еда, аби той їхав швидше. Як завжди, вона затрималась у кімнаті Великої Матусі та запропонувала їй булочку з медом — і, як завжди, Велика Матуся відмовилася, заявивши:

— Якщо я це з’їм, мені буде зле, як собаці. Як ти можеш їсти цю липку нудотну гидь, у мене просто в голові не вкладається.

Евелін вибачилася і поспішила коридором до залу відвідувачів.

Місіс Тредґуд, сьогодні вдягнена у яскраво-зелену квітчасту сукню, радісно привітала Евелін:

— З Новим роком!

Евелін сіла, спантеличена.

— Люба, до нього ще цілих три місяці. У нас ще навіть Різдва не було.

Місіс Тредґуд засміялася.

— Знаю, я лише хотіла трошки його наблизити. Трохи розважитися. Усі ці старі навколо такі похмурі, нічого не роблять, тільки хандрять. Жахливе видовище.

Евелін простягнула місіс Тредґуд її смаколики.

— Евелін, невже це ті булочки з медом?

— Води самісінькі. Пам’ятаєте, я вам про них розповідала?

— Ну, хіба ж вони не смачно виглядають? — Вона взяла одну. — Це ж треба, вони зовсім як пончики з кремом «Диксі». Дякую, люба… Ви коли-небудь куштували пончики з кремом «Диксі»? Легенькі, мов пір’їнка. Я часто казала Клео: «Клео, якщо ти колись потрапиш у країну пончиків із кремом „Диксі“, принеси нам з Альбертом дюжину таких — шість глазурованих і шість із джемом». Я ще плетені люблю — знаєте, як французька коса. Забула, як вони називаються…