Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Чому ти їй так і не сказала?

— Не знаю. Мабуть, мене трохи дістало, що я маю постійно перед кимось звітувати, де я. Не знаю. Почувалася, ніби в клітці, от і захотіла трохи волі. Тому й збрехала. Все. Невже це така велика проблема? Он, Ґрейді бреше Ґледис, а Джек бреше Мозелл.

— Так, але ж, люба, ти не Ґрейді й не Джек… і Рут тобі теж не Ґледис чи Мозелл. Боже мій, дівчинко, мені гидко на це дивитися. Хіба ти не пам’ятаєш, як місця собі не знаходила, поки вона не приїхала?

— Так, але іноді мені треба трішки розвіятися. Хочеться знову відчути власну свободу. Ти знаєш, як це буває.

— Звісно ж, знаю, Іджі. Але ти маєш глянути на ситуацію з її точки зору. Дівчина покинула все, аби приїхати сюди, покинула рідне місто і всіх своїх друзів, з якими зростала — просто щоб бути тут і підсолоджувати тобі життя. У неї нічого немає, окрім тебе й Кукси. Це в тебе і друзі, і родина…

— Ну, знаєш, іноді мені здається, що її вони люблять більше, ніж мене.

— Послухай, Іджі, що я тобі скажу. Ти не думала, що вона могла б мати тут кого схоче — варто їй лише пальцем поманити? На твоєму місці я б добряче подумала, перш ніж влаштовувати сцени.

Цієї хвилі з ванної кімнати виповзла Гелен Клейпул, жінка років п’ятдесяти, що роками стирчала в річковому клубі, чіпляючи чоловіків, і готова пити з усім, що рухається й купує їй випивку. Сп’яніла настільки, що заправила спідницю в труси, вона пошкандибала до столу, де на неї чекали інші пияки.

Єва показала в її бік:

— Бачиш, ось жінка, яка домоглася волі. Усім начхати, де вона. Ніхто її не шукає, це я точно тобі кажу.

Іджі дивилась на Гелен. Помада розмазана, патли лізуть в обличчя, п’яні очі дивляться на сусідів, але нічого перед собою не бачать.

Незабаром Іджі промовила:

— Я маю йти. Треба все це обміркувати.

— Так, непогана ідея.

Двома днями пізніше Рут отримала акуратно надруковану записку, в якій було сказано: «Якщо тримаєш дику тваринку в клітці, будь певна — вона помре. Але якщо відпустиш її на волю, в дев’яти випадках з десяти вона повернеться додому».

Уперше за три тижні Рут зателефонувала Іджі.

— Я отримала твою записку й подумала: мабуть, нам треба хоча б поговорити.

Іджі затремтіла від хвилювання.

— Гадаю, це буде чудово. Я зараз буду, — сказала вона й кинулася до дверей, готова присягнутись на Біблії перед будинком преподобного Скроґґінза, що ніколи більше не брехатиме Рут.

Уже коли вона повернула за ріг і побачила будинок Клео та Нінні, до неї раптом дійшло, що сказала Рут. Яка ще записка? Ніяких записок вона не надсилала.

15 жовтня 1947 р.

Однорукий чвертьзахистник приводить команду до п’ятої перемоги поспіль

З рахунком 27:20 команда Еджвуда поступилася своїм суперникам з Вісл-Стоп. Наприкінці останньої чверті, протягом якої зберігався рахунок 20:20, перемогу приніс блискавичний 39-метровий пас, який виконав однорукий чвертьзахисник команди Вісл-Стоп Бадді (Кукса) Тредґуд, учень випускного класу.

«Кукса — наш найцінніший гравець, — заявив у вчорашньому інтерв’ю тренер Дельберт Нейвз. — Саме його спрямованість на перемогу і командний дух переломили ситуацію. Попри свою ваду, цього року він спромігся виконати 33 завершених пасів із 37. Він здатен прийняти центральну подачу, притиснути м’яч до грудей, правильно зорієнтуватися і віддати пас менш ніж за дві секунди, а його швидкість і точність просто вражають».

Цей учень, який добре вчиться, також є провідним гравцем бейсбольної та баскетбольної команд. Він син місіс Рут Джеймісон із Вісл-Стоп. Коли його спитали, як він домігся такої вправності у спорті, він відповів, що тітка Іджі, яка брала участь у його вихованні, навчила його всього, що він знає про футбол.

Вісл-Стоп, Алабама

28 жовтня 1947 р.

Кукса щойно повернувся з тренувань і взяв собі колу. Іджі за прилавком готувала другу чашку кави для Смоукі Відлюдька і, коли хлопець проходив повз неї, сказала:

— Я хочу поговорити з тобою, юначе.

Отакої, подумав Смоукі й зосередився на поїданні свого пирога.

Кукса спитав:

— А що я? Я нічого не зробив.

— Це ти так гадаєш, малюче, — сказала вона Куксі, який уже був майже два метри на зріст і голився. — Хотімо до задньої кімнати.

Він повільно рушив слідом за нею й сів до столу.

— Де мама?

— У школі на зборах. Отже, юначе, що ти сьогодні сказав Пеґґі?

Він зробив невинний вигляд.

— Пеґґі? Якій Пеґґі?