Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Він зітхнув і знову сів.

Іджі м’яко спитала:

— Куксо, тобі не подобаються дівчата?

Кукса дивився вбік.

— Чому ж, цілком подобаються.

— Тоді чому ти з ними не зустрічаєшся?

— Ну, я не збоченець якийсь, якщо тебе це турбує. Просто… — Кукса обтер спітнілу долоню об свої штани кольору хакі.

— Ну ж бо, Куксочко, скажи мені, в чому річ, синку. Ми ж із тобою завжди вміли говорити відверто.

— Знаю. Я просто ні з ким не хочу це обговорювати.

— Знаю, що не хочеш, а я от хочу. Ну ж бо, в чому справа?

— Ну, просто… О Господи!

І тут він прошепотів:

— Ну, я хвилююся… Що буде, як котрась із них захоче зробити це…

— Маєш на увазі — захоче зайнятися сексом?

Кукса кивнув і глянув у підлогу.

Іджі відповіла:

— Ну, я б на твоєму місці вважала себе щасливчиком, еге ж? Гадаю, це можна сприйняти як комплімент.

Кукса обтер піт із верхньої губи.

— Синку, в тебе є якась проблема фізичного характеру — ну, знаєш, коли важко збудитися? Бо якщо є, ми можемо відвести тебе до лікаря на обстеження.

Кукса похитав головою.

— Ні. Не в тому справа. Це вже тисячу разів відбувалося, тож зі мною все гаразд.

Іджі була вражена цифрою, але зберегла спокій і продовжила:

— Ну гаразд, принаймні ми знаємо, що ти в порядку.

— Так, в порядку, справа лише в тому, що… ну, я ще ні з ким цього не робив… ну, знаєш… тільки з собою.

— Це не шкідливо. Але тобі не здається, що варто спробувати з дівчиною? Не можу повірити, що ти не мав жодної нагоди, такий привабливий хлопець.

— Так, нагода була. Не в тому річ… просто… — Іджі чула, як його голос тремтить. — Просто…

— Просто що, синку?

Раптом у нього з очей ринули гарячі сльози. Він глянув на неї.

— Мені страшно, тітко Іджі. Мені просто страшно.

Останнє, що могла запідозрити Іджі — це те, що Кукса, завжди такий сміливий, міг чогось злякатися.

— Чого ти боїшся, синку?

— Ну, я боюся, що можу впасти на неї, втратити рівновагу через свою руку, а може, не знатиму, як це правильно робиться. Розумієш, я можу завдати їй болю чи ще щось… не знаю.

Він уникав її погляду.

— Куксо, подивися на мене. Чого ти насправді боїшся?

— Я вже сказав.

— Ти боїшся, що дівчина може засміятися, так?

Нарешті за хвилину він видушив із себе:

— Так. Гадаю, в цьому справа.

І прикрив очі рукою, соромлячись своїх сліз.

Цієї миті серце Іджі сповнили теплі почуття до цього хлопчика, і вона зробила те, що робила так рідко: підвелась, обійняла його й почала колисати в обіймах, мов дитину.

— Синку, любий, не плач. Усе буде добре, янголе. Нічого з тобою не станеться. Тітка Іджі не дозволить, щоб трапилось щось лихе. Ні, не дозволить. Хіба я тебе коли-небудь підводила?

— Ні, мем.

— Нічого поганого не трапиться з моїм хлопчиком. Я цього не дозволю.

Увесь час, гойдаючи Куксу в своїх обіймах, Іджі почувалася безсилою і намагалася пригадати, чи знає вона когось, хто міг би допомогти.

Суботнього ранку Іджі відвезла Куксу на ріку, як робила колись багато років тому — крізь білі ворота з вагонних коліс і до будиночка з москітною сіткою на дверях, де й висадила його з машини.

Двері будиночка відчинилися, і свіжа від ванни, напудрена й напахчена жінка з мідно-рудим волоссям і яблучно-зеленими очима промовила:

— Заходь, солоденький.

Іджі тим часом уже поїхала.

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

30 жовтня 1947 р.

Кукса Тредґуд робить успіхи

Кукса Тредґуд, син Іджі Тредґуд і Рут Джеймісон, удостоївся великої статті в «Бірмінгем ньюз». Наші вітання. Усі ми дуже пишаємося ним, але краще не заходьте до кафе, якщо не готові витратити годину, слухаючи, як Іджі розповідатиме про гру. Зроду не бачила більш гордої наставниці. А після гри всю команду, оркестр і чирлідерів безкоштовно частували гамбургерами в кафе.

Моя друга половинка зовсім не має естетичного смаку. Одного дня повертаюсь я додому, така гарна у своїй новій сіточці для волосся з салону краси Опал. А він каже, що моя зачіска більш схожа на козине вим’я з напнутою на нього сіткою від мух… А потім на нашу річницю він тягне мене до Бірмінгема в ресторан італійської кухні, коли знає, що я на дієті… Чоловіки! Без них не можна, і з ними ніяк.

До речі, висловлюємо сум із приводу негараздів, що спіткали Артиса О. Піві.

Дот Вімз

17 жовтня 1947 р.

Артис О. Піві жив зі своєю другою дружиною, колишньою міс Мейдлін Пул, яка працювала служницею першого класу й обслуговувала родину на фешенебельній Гайленд-авеню. Подружжя мешкало в неї, у будинку 6 по алеї Тин-Топ у південній частині міста. Алея Тин-Топ була не чим іншим, як шістьма рядами занедбаних дерев’яних будиночків з металевими дахами й курними подвір’ями, більшість з яких прикрашали діжки з барвистими квітами, що контрастували з брудно-сірою деревиною споруд.